Воннегут — майстер. Пише коротко, влучно, з іронією. Кожне слово — на вагу золота. Сюжет Колиски для кішки простий, але не примітивний. Про владу. Про релігію й науку, які стають маріонетками влади. Релігія - дурість? Наука - правда? Ганьба на обидва ваші доми. Бо світ повний йолопів, а мораль десь загубилась.
Фішка Воннегута - короткі розділи з назвами-покажчиками. Щоб перечитати роман достатньо проглянути зміст. Ідея перегукується зі словами однієї з героїнь роману про покажчики у книгах. А ‘каліпсо’ боконістів віршами розкривають філософію вигаданої релігії.

Однак видання з помилками, що постійно відволікали. То букву пропустили, то "dutch" переклали як "Данія/данці" замість "Нідерланди/нідерландці". У ключовому "каліпсо" в кінці роману — орфографічні ляпи. А пасаж про "одержиму демонами білку і жерців коротунів"? Це не Воннегут, це сюр. Довелося качати англійську версію. Воннегут заслуговує кращого. Його твори — не для поспіху й халтури.