Перше, що я побачила на полиці книжкового магазину, — лілії. Дуже дивні й таємничі, ніби вони приховували якийсь секрет. Вони манили, і ось уже книга в моїх руках. Я вивчаю її, роздивляюся, вникаю і купую. Купую швидко, не роздумуючи.

Вечір. Я починаю цю подорож у маленьке містечко Живерні. Це некваплива подорож, у якій я, прогулюючись вуличками міста, знайомлюся з його життям, з його пам'ятками (а їх тут удосталь, адже саме тут творив і жив Клод Моне). Автор веде мене не лише пейзажами, а й подіями, що відбуваються в цьому містечку. Загадковими подіями. Три такі різні долі, три жінки. Дивно. Можна було б описувати, що саме трапилося в книзі, які сюжетні повороти змусили мене маніакально перегортати сторінки одну за одною, але я не хочу.
Хочу розповісти одразу про фінал. Розпочавши подорож у світ цієї книги ввечері, я продовжила вранці. Сторінка за сторінкою. Розділ за розділом. Серце почало битися все частіше. Нервово я читала далі й далі. Точка неповернення. Такі очевидні речі, які вислизнули з мого поля зору. Усвідомлення того, що щойно прочитала. Подумки повернення до самого початку розповіді, а може й сповіді. Читаю далі... Розумію всі почуття героїнь, не засуджую, проживаю кожен момент з ними. Останні сторінки книги. Тремтячими руками перегортаю останню сторінку. Сріблясті стрічки... Плачу. Сльози градом котяться з моїх очей. Фінал... Чи, можливо, не фінал, а новий початок...

Чи варто прочитати цю книгу? Однозначне ТАК! Щира рекомендація. Пишу на свіжу. Емоції все ще вирують. Піду заварю чай без цукру, так, як любить Сільвіо Бенавідес...