Прекрасна поетична проза в поєднанні з суржико-лайливими діалогами 🥰

Здається, події Ехопраксії було ще важче усвідомлювати, аніж Сліпобачення (або я просто забула). Це не сиквел, а скоріше сайдквел, бо світ той же, але герої повністю інші.
Тут дуже багато віри, релігії, Бога і переосмислення цього всього. Спочатку мені було забагато, але потім до цього додався сенс і стало цікавіше.
Точно колись перечитаю і майже впевнена, що оцінка підвищиться.
Поки переварюю

Мікс жанрів і власна історія поверх базової розповіді про будинок в темному провулку, який затягує людей. Це трохи моторошна, трохи фентезійна, трохи трилерна і точно містична збірка оповідань, які тісно повʼязані між собою і події в яких відбуваються з різницею в 9 років щоразу.
Мітчелл дуже класно і реалістично прописує персонажів і за короткий час знайомства з кожним, ми вже знаємо їхні бажання і тривоги, минуле і теперішнє.
Книга написана класно, цікаво і дуже гарно.

Наскільки я розумію, «Тисяча осеней Якоба де Зута» і «Кістяні годинники» відбуваються в тому ж світі і більше розкривають світоустрій. Я їх ще не читала, але для мене це не було проблемою і не зовсім зрозумілими були лише деякі часточки на останніх десяти сторінках.

Загалом читається легко і цікаво, як і перша частина. І як і першу частину, цю можна було скоротити. Сподобалась трохи менше за Дім, десь на 3.75
Мені здається, хоч вона і підіймає якісь питання/сцени (для) дорослих, але написана як YA.
Під кінець нагнітається атмосфера між Алекс і Дарлінгтоном, хохохо. Якщо в наступній частині буде якийсь розвиток (чи хоч продовження натяків) – читатиму)