Коли брала цей роман, то мала надію, що він буде про чуттєвість, про пошуки.
Тут радше тілесність якась занадто реалістична, акцент на частини тіла (як віко зволожує око, що саме робить плод в утробі матері), які мене відштовхували.
Пошуки героїв кидають їх то в одну то в іншу сторону (переживання Шанталь щодо втрати свого сина діаметрально протилежні від горя до щастя, що він помер). Й ці переходи не дуже пояснюються, просто констатуються як факт.
Судячи з усього не мій автор, хоча "Нестерпну легкість буття" я дивилась у форматі фільму й там такої реакції не прослідковувалось.

Це просто любов - таке занурення в атмосферу Кембріджу, в життя студентів та викладачів. Головна героїня - списохологиня, яка думає, що розкусила вбивцю й намагається запроторити його за грати. А їй це зовсім не вдається.
Неочікувані повороти сюжету й через весь детектив йде величезна любов автора до грецької трагедії як жанру.
Якщо любите древні грецькі міфи, динаміку сюжету, детективи й психологів - вам сюди :)