Після прочитання "Сім чоловіків Евелін Г'юго", яка була для мене моментами затягнута, "Дейзі Джонс і The Six" здалася набагато динамічнішою, але водночас наблизилася до тем, які стали для мене занадто особистими. Тейлор Дженкінс Рід знову майстерно заглиблюється в психологію персонажів, але, на мою думку, цього разу фокус не залишався на головній героїні - Дейзі, а переміщувався на другорядних і зосереджувався на стосунках між братами та Камілі.
Однією з найсильніших сторін роману для мене стали складні й часто неоднозначні взаємодії між Біллі та його братом Гремом. Відносини між ними були схожі на боротьбу за лідерство, приховані образи, про те, як далеко можна зайти, аби залишитися вірним собі. І це не лише стосується музики, а й їхнього сприйняття світу, стосунків та відповідальності перед іншими.
Каміла стала для мене улюбленим порсонажем. Вона, попри свій спокійний темперамент, виявилася всіма пережитими емоціями та центром деяких соціальних проблем у романі. Її сила не кричуща, але не менш потужна. Вона стає тією людиною, яка тримає всіх на плаву, попри власні сумніви й біль. Каміла уособлює витривалість і здатність прощати, але водночас показує, як можуть стиратися межі в стосунках, де закінчується любов і починається самопожертва. Це історія не тільки про Біллі та його залежність, а й про образ сильної жінки, яка змогла зрозуміти і вирішила, що для неї краще і чого вона хоче (хоч, часом, це було не просто прийняти як для неї так і для читача)
Тематика зради, яка в книзі є однією з центральних, змушує задуматися про межі емоційної близькості. Як далеко можна зайти в пошуках розуміння чи спасіння, і чи завжди це можна вважати зрадою? В "Дейзі Джонс і The Six" ці межі часто стираються — герої намагаються знайти себе, водночас руйнуючи життя тих, кого люблять. Особисто для мене це стало дуже важливою темою для роздумів.
Ще однією причиною, чому ця книга захоплює, є її неймовірна атмосферність. Тейлор Дженкінс Рейд вдається передати дух 70-х настільки реалістично, що читач буквально занурюється в музичну епоху з її неповторною енергетикою. Атмосфера тієї ери тут не лише як фон, а й один з героїв, що диктує темп і настрій кожної сцени. Екранізація серіалу, яка вийшла нещодавно, добре передає цей настрій, але, як на мене, книга глибша в деталях емоційних переживань персонажів. І хоча шоу візуалізує музику та стиль, саме літературна версія розкриває їхні душі.
Цей роман став для мене особистою історію, настільки проникливою, просякнутою темами того, як складно залишатися вірним собі. Про межі між любов'ю, вірністю й зрадою. Історія про драми та страждання, що відбуваються за гучними акордами, та про те, як далеко можна зайти в пошуках власного шляху.