Одного разу я зацікавилася виглядом обкладинки "Посібника" у книгарні і мені спало на думку, що це банальна підліткова історія, можливо, зі вбивством) Коли я вирішила, що моїй душі в "депресивний" період листопаду не вистачає підліткового настрою - ця книга виявилася знахідкою, але не зовсім такою, як я очікувана. Бо вона дивує.
"Посібник з убивства для хорошої дівчинки" створює атмосферу, в якій панує таємничість маленького містечка, де все виглядає ідеально на поверхні, але під нею ховаються страхи, секрети і темні історії. Ця атмосфера дуже нагадала мені стилістику серіалу "Твін Пікс". Ще одна причина, чому це ідеальне читання на осінь (навіть пізню).
Тут також переплітаються підліткові переживання та розслідування, в якому кожен з героїв намагається знайти своє місце у світі, де все не таке, яким здається.
Особливо сильні враження залишають вирізки зі справи Піппи. Це додає розслідуванню інтриги та змушує читача активно включатися в процес. Я почала робити свої власні нотатки, намагаючись розгадати, хто насправді винен, що зробило книгу ще більш захоплюючою (шкода, що не знайшлося саме червоних ниток).
Що мене ще вразило - це глибина стосунків між підлітками. А саме, їхнє вміння приховати секрети та власні трагедії. Тут теж у мене є паралель - серіал "13 причин чому", яким я захоплювалась свого часу. Таким чином, всі герої проходять через різні ситуації - булінг, кохання, наркотики - і тому кожний хоче приховати свій досвід. Всі ці емоції пронизують атмосферу, додаючи динаміки і спонукаючи до роздумів про те, як одні й ті самі обставини можуть сприйматися абсолютно по-різному різними людьми.
Одним з найбільш вражаючих образів для мене був Раві. Раві змушений жити під тиском звинувачень, при цьому намагаючись зберегти для себе спогади, яким хорошим був його брат. Зрозуміло, чому він вирішив допомогти Піппі.
При цьому, цікаво, який культ місцеві зробили з Енді. Енді стає символом у місті, її образ носить статус невинної жертви, і цей культ не лише надає трагедії ще більшої значущості, але й змушує героїв і читачів знову й знову ставити питання: хто насправді була Енді і що її смерть означала?
Я б порекомендувала цю книгу всім, хто любить розгадувати загадки і занурюватися в історії, де кожен герой має свою історію.

Після прочитання "Сім чоловіків Евелін Г'юго", яка була для мене моментами затягнута, "Дейзі Джонс і The Six" здалася набагато динамічнішою, але водночас наблизилася до тем, які стали для мене занадто особистими. Тейлор Дженкінс Рід знову майстерно заглиблюється в психологію персонажів, але, на мою думку, цього разу фокус не залишався на головній героїні - Дейзі, а переміщувався на другорядних і зосереджувався на стосунках між братами та Камілі.
Однією з найсильніших сторін роману для мене стали складні й часто неоднозначні взаємодії між Біллі та його братом Гремом. Відносини між ними були схожі на боротьбу за лідерство, приховані образи, про те, як далеко можна зайти, аби залишитися вірним собі. І це не лише стосується музики, а й їхнього сприйняття світу, стосунків та відповідальності перед іншими.
Каміла стала для мене улюбленим порсонажем. Вона, попри свій спокійний темперамент, виявилася всіма пережитими емоціями та центром деяких соціальних проблем у романі. Її сила не кричуща, але не менш потужна. Вона стає тією людиною, яка тримає всіх на плаву, попри власні сумніви й біль. Каміла уособлює витривалість і здатність прощати, але водночас показує, як можуть стиратися межі в стосунках, де закінчується любов і починається самопожертва. Це історія не тільки про Біллі та його залежність, а й про образ сильної жінки, яка змогла зрозуміти і вирішила, що для неї краще і чого вона хоче (хоч, часом, це було не просто прийняти як для неї так і для читача)
Тематика зради, яка в книзі є однією з центральних, змушує задуматися про межі емоційної близькості. Як далеко можна зайти в пошуках розуміння чи спасіння, і чи завжди це можна вважати зрадою? В "Дейзі Джонс і The Six" ці межі часто стираються — герої намагаються знайти себе, водночас руйнуючи життя тих, кого люблять. Особисто для мене це стало дуже важливою темою для роздумів.
Ще однією причиною, чому ця книга захоплює, є її неймовірна атмосферність. Тейлор Дженкінс Рейд вдається передати дух 70-х настільки реалістично, що читач буквально занурюється в музичну епоху з її неповторною енергетикою. Атмосфера тієї ери тут не лише як фон, а й один з героїв, що диктує темп і настрій кожної сцени. Екранізація серіалу, яка вийшла нещодавно, добре передає цей настрій, але, як на мене, книга глибша в деталях емоційних переживань персонажів. І хоча шоу візуалізує музику та стиль, саме літературна версія розкриває їхні душі.
Цей роман став для мене особистою історію, настільки проникливою, просякнутою темами того, як складно залишатися вірним собі. Про межі між любов'ю, вірністю й зрадою. Історія про драми та страждання, що відбуваються за гучними акордами, та про те, як далеко можна зайти в пошуках власного шляху.