«Щипач» — роман написаний та проілюстрований письменником Джеральдом Бромом.

Це доволі похмура і темна історія про самопожертву, страждання та любов.

Якщо коротко, то це історія про Джека — іграшку, яку покинули, але «не зламали» морально.

Є хлопчик Томас, якому батько-моряк привозить іграшки з усього світу. У нього є і ляльки, і тварини, і лицарі. Багато всього.

Джек це оцей стрибунець, який на пружині вилітає зі скрині, в ній ще й грає якась мелодія. Хлопчик росте і вже бавиться з новими іграшками, а Джека разом з деякими відправляють у т.з. Підліжко, де вони валяються в пилюці. Інші іграшки перестають «спілкуватися» з цими «ізгоямі».

В один із днів, коли батько повернувся ненадовго додому, він привіз Томасу дуже потворну і злу іграшку, яка очевидно виявилась не простою. І тепер вона загрожує не тільки іграшкам, а і людям.

І ось Джек, не без допомоги інших персонажів, попри зневіру, образу та свою цинічність спробує всіх врятувати.

Книжка невелика, але всередині реально дуже темна, деталізована та драматична історія.

Я була приємно вражена.

«Серця наґів» — це перша частина фентезійної тетралогії «Той птах, що п’є сльози» від корейського письменника Лі Йондо.

Вона наче і невелика, наче в першій частині у нас тільки зав’язка, але розповідати про неї можна довго.

Для мене це було щось неординарне. Окрім того, що книга насичена різними деталями корейської міфології, описаний тут всесвіт має унікальні раси і незвичайну форму магії.

В центрі сюжету у нас 4 персонажі різних рас: людина, доккебі, леккон та наг. Згідно зі стародавнім пророцтвом «троє мусять зустрітися з одним».

Перших трьох разом зібрали монахи і доручили важливу місію: доставити нага до Храму. Адже від цього по класиці залежить майбутнє ледь не всього світу. Але звісно, що так просто нічого не відбувається.

То нагів переплутають, то не можуть з лісу вийти, то зустрінуть королів у пустищах, то ще щось.

По мірі розвитку сюжету ми дізнаємося більше про світоустрій, кожного з цих персонажів, природу їхніх рас, вірувань та моральний вибір.

Рекомендую!

Стівен Кінг + пияцтво + письменство + готель + надприродне = «Сяйво».

В біографії Стівена Кінга був момент, коли він пиячив, що сильно позначалося не тільки на ньому, а й на його родині.

Також, за його словами, колись йому наснився кошмар зі сценою в коридорі готелю, де його син біг від чогось надприроднього.

Він взагалі той письменник, який дуже часто пише історії, відштовхуючись від якоїсь дрібної або максимально простої деталі зі свого життя, що переростає у моторошні вигадки, часом гіперболізовані, дивні та жаскі.

Як добре, що це все наштовхнуло його написати цілу книгу.

Це історія про родину, яка вимушена провести зиму в готелі з поганою репутацією. В ньому постійно гинуть люди з різних причин. Родина це Джек Торренс, який втратив основну роботу і погодився на підробіток зимовим наглядачем. Одночасно з цим він планує дописати п’єсу, адже він ще й письменник-початківець.

Його дружина Венді допомагає з готелем, а у 5-ти річного Денні ніхто не питав, що він хоче. Але Денні не простий хлопчик, він має загадковий надприродній дар, який ще до кінця не розуміє.

В книзі будуть інші персонажі також, але акцент зроблено на цій родині. І ось вони фактично законсервовані в цьому готелі посеред гір та снігу, коли починають ставатися дивні моторошні події.

Для мене це історія напевно більше про Джека, не дивлячись на те, що багато подій ми бачимо з точки зору Денні і дещо відбувається саме з ним.

На початку книги Джека звільняють з роботи через проблему з алкоголем. З моменту прибуття в готель він починає втрачати ясність розуму, коли невідомі сили готелю намагаються його заплутати.

І при цьому Кінг все ж хоче показати нам, що Джек любив або намагався любити свою родину, намагався піклуватися. Але Кінг його не виправдовує, адже дзвіночки були і до цього, що буде показано в певних епізодах. Тобто готель не перетворив його на неадекватного та жорстокого, а лише підсилив те, що вже було в Джеку.

Джек бореться з темрявою (тобто своєю залежністю), вона «змушує» його робити погані вчинки і великий шанс, що темрява переможе.

Ця «темрява» також приносить горе його близьким. Що ми і бачимо в книзі. Мені здається, що все це описано доволі емоційно. І, як ви розумієте, це одна велика алюзія на проблеми з алкоголем.

В той час як батько зайнятий своєю роботою, випивкою та втішенням его, що в купі зводить його з розуму, син тиняється готелем і, завдяки своїй силі, може бачити жахливі події минулого, що там траплялися.

Він заглядає в номери, в тому числі і заборонені, гуляє по території готелю.
Кінг загортає все в класну моторошну історію про готель з привидами та надприродними явищами.

Ми можемо бачити, як зовнішні проблеми: сімейне насильство, непорозуміння між батьками та дітьми, так і внутрішні: те, як це все переживає Джек. На мою думку про це Кінг якраз і кричить: що родина алкоголіка потерпає від цього найбільше і майже ніхто не може їм допомогти. Кожен день схожий на попередній і ти не знаєш, що очікувати завтра.

Класно прописана атмосфера безвиході, коли маленький Денні та Венді, які фізично слабші за Джека, і взагалі не готові до протистояння, залишаються з ним face to face в цьому страшному готелі і майже нічого не можуть вдіяти.

Але є і промінчик надії, щось добре та світле — це т.з. сяйво і воно дуже доречно знаходиться саме в дитині.

Цю збірку я рекомендую абсолютно всім: тим хто не читав Кінга, тим хто читав Кінга. Тим хто боїться жахастиків і тим, хто не боїться.

Отже.
На нас чекають 4 історії. На перший погляд вони доволі різні, але їх об’єднує тема темних кутків людського розуму та душі, а також моралі, помсти, провини та покарання.

Всі вони моторошні та похмурі і, по класиці, Кінг показує нам, що найстрашніші монстри — це самі люди.

Перша новела під назвою «1922» є моєю найулюбленішою в збірці.
Всі історії відносно короткі, тому тут важкувато обійтися без спойлерів, але я постараюсь.

Тут у нас є родина: чоловік, дружина та їхній син, які мешкають на фермі. В якийсь момент один з подружжя пропонує продати ферму та переїхати у місто, на що інший не погоджується. І, використавши дитину та зламавши їй психіку, він доходить до крайньої міри, щоб добитися свого.

І це запускає ланцюжок подій, які розвалюють життя кожного члена родини так чи інакше.

На мою думку це дуже класний приклад психологічного горору про вину та розплату, злочин та наслідки.

А також той випадок, коли почуття провини стає найгіршим покаранням.

«Великий водій» — це також дуже потужна історія, але попереджаю, що тут йде мова про згва*****ння.

Причому це не якась бічна лінія, а справжній тригер, бо увесь сюжет побудований на цьому.

Але! Але це оповідання в кінці дарує читачам помсту та відновлення справедливості.

Письменниця повертається додому після презентації і пробиває колесо.
Чоловік, що проізжав повз, пропонує допомогу, але натомість ви розумієте, що робить.

Він залишає її помирати, але чудом та великими зусиллями жінка виживає і відкриває ще більше жахливих подробиць про цього чоловіка. Вся ця інформація та ті рішення, які вона прийме подарують їй помсту і відчуття контролю, але при цьому назавжди змінять її життя та особистість.

Третя історія під назвою «Справедливе подовження» — вже не така похмура, як попередні дві. В ній піднімається теми заздрості, вибору та угоди з дияволом.

Це така собі містична і цинічна історія, в якій дивний незнайомець пропонує головному герою це саме справедливе подовження. Він знає, що ГГ хворий на рак, і обіцяє йому одужання, звісно що на певних умовах. Одна з цих умов — «перекласти» свої нещастя на людину, яку він по-справжньому ненавидить, бо незнайомця обманути не можна.
І цією людиною виявляється найкращий друг головного героя.

І остання новела в збірці — «Нормальний шлюб»

Це історія про жінку, яка дізнається, що її чоловік причетний до серії жахливих злочинів.

Вона коротша за усі попередні і подібний сюжет ми багато де бачили.

Але!
Тут є два цікавих моменти. Спочатку жінка приймає рішення мовчати про все, що вона дізналася. Пізніше все ж не витримує і розробляє план виходу з цієї «ситуації».

А ще в кінці буде непогана сцена з поліцією.

Це одна з моїх найулюбленіших книг.

«Довга хода» — це така собі розвага для людей в антиутопічній Америці майбутнього. Головний герой 16-річний Рей став одним зі 100 учасників, які «отримали шанс» позмагатися за головний приз — грошове забезпечення на все життя.

Без розлогих вступів, щойно ми зустрічаємо Рея, починається «Довга хода».

Фактично діє всього три правила:
- Йти зі швидкістю не менше 4 миль на годину
- Дотримуватися визначеного маршруту
- Нікому не допомагати, не чіпати і не заважати фізично

Щойно учасник порушує правило, він отримує попередження, яких може бути всього три.

На четвертий раз військові, які слідкують за ходою, усувають учасника назавжди.

І не тільки з шоу, а взагалі з життя.
Останній, хто залишиться живим — стає переможцем.

Звісно, що тут не буде перелічено імена всіх 100 хлопців.
А ще ж, крім учасників, у нас є інші персонажі. Ні, Кінг зосередиться на головному герої та декількох ключових персонажах. Всі вони мають різну вдачу та мотивацію і Рей буде вимушений знаходитися в їхньому «товаристві».

Це книга не про пригоди в їх «класичному» розумінні, не про масштабну боротьбу із системою, але одночасно це і не філософський трактат без сюжету.

Це книга про мрії, безпорадність. Про людей, політику та життя в цілому на тлі фантастичної ідеї.

Це емоційно зворушлива книга про людську взаємодію, коли персонажі є «супротивниками» або конкурентами, яким потрібна смерть усіх інших і одночасно частина з них стала товаришами і зобов’язала себе деякими обіцянками, навіть не плануючи цього. Про переоцінку цінностей, мотивацію та багато інших аспектів життя.

В центрі уваги звісно фізичний бік цього дійства. На початку головний герой думає як обійти хлопців, як їх випередити, але після 10, 20, 30 миль це питання відходить на другий план і він розуміє, що їх треба не випередити, а пережити. Через втому та необережність він може «вийти з гри» і ніколи не побачити, чим вона закінчиться.

Учасникам важко, погано, у них судоми, рани, пухирі та очевидно фізичні поклики. Їхні тіла готові здатися, взуття розвалюється, інколи вони намагаються гратися із системою, але їм нічого не вдається. Ніхто їм не допомагає, щойно вони почали рухатися.

Фізична втома також впливає на стан психіки: хтось стає млявим, хтось істеричним, бездушно спокійним або взагалі сходить з розуму. І все це на очах у всіх, в той час коли Рей не може ні допомогти, ні відійти подалі через свою втому.

Він вимушений триматися не тільки фізично, а також і не поринути у божевілля, адже в нього немає можливості повпливати на ситуацію.

Як ви вже могли зрозуміти, вся історія зосереджена тільки на цій самій Довгій ході та людях, учасниках, які є її частиною. Так, вони діляться трохи своїми історіями з життя, але це незначна частина тексту.

Оповідь тут майже не відхиляється від основної лінії, вона ґрунтується на дуууже довгому і виснажливому змаганні. Це відносно короткий роман, який в українському перекладі має 332 сторінки.

І реально без зайвих деталей, які так любить Кінг.