Жінкам, які кохають до нестями…

Той момент, коли твою увагу привернула книга з назвою «Жінки, які кохають до нестями» і ти очікуєш на «гарячий» ромком, але насправді отримуєш глибоку книгу з відповідями на питання, які ховалися всередині тебе довгі роки і уникнення яких, паскудили твоє життя, імітуючи його щасливим та прекрасним, хоча насправді ти ніколи й не жила, бо навіть не бачила і не усвідомлювала своїх проблем, не знала як це любити себе, тому заповнювала пустоту чоловіками, яких кохала до нестями, сподіваючись врятуватися від самої себе( і відтворити той біль, який ти колись давно відчула в дитинстві, але в силу свого віку та незрілості не могла з ним впоратися і вирішила, що на більше ти не варта, тому намагалася створювати у своєму житті ситуації, щоб знову і знову відчути цей біль, адже завдяки йому ти підтримувала своє існування).

Тож, як ви зрозуміли, ця книга непроста. Вона змушує вивернути та зазирнути в потаємні закутки душі, подивитися правді в очі, проаналізувати свої відносини (зачасту невдалі та повторювані). І коли читаєш історії інших жінок, тебе кидає то в жар, то в холодний піт, тисячі мурах обсипають кожен міліметр твоєї шкіри, біль пронизує все тіло і збирається в клубок, що підходить до горла, а потім ти нарешті видихаєш і починаєш ковтати повітря, адже усвідомлюєш, що почуття, які ти підносила до небес і відчайдушна намагалася відшукати та відчути - виявляються патологічними, а ти навіть не підозрювала цього. Що кохати до нестями - це зовсім не романтично ( як про це співають у піснях та іншими способами насичують наш інфопростір), а насправді доволі драматично та в більшості випадків травматично. Що кохання до нестями – це хвороба, яку потрібно лікувати впродовж життя, (адже вирватися з тенет хронічної залежності не так вже й просто, набагато легше скотитися назад у прірву, докладаючи зусиль на порятунок інших, але не себе. )

Для мене ця книга свого роду як «психологічний детектив», який допомагає знайти та пояснює зв'язок між травмами дитинства та подальшим невдалим вибором партнерів. А зцілитися від хвороби значно легше, коли розумієш її причину.

Тому книга допомагає розібратися в собі, дає полегшення і відчуття, ніби ти щойно з крісла психотерапевта і багато речей (почуттів, станів), які були хаотично розкидані всюди тепер охайно лежать на своїх полицях.

Також в книзі є безліч корисних порад від автора, проте я не процитую жодної, а залишаю лише свої враження, адже маю на меті заохотити якомога більше жінок особисто прочитати книгу цілком і повністю, усвідомити її та зробити свій власний висновок, винести свій урок і за потреби звернутися за допомогою до спеціаліста, який проведе до шляху зцілення.

Отже, книга «Жінки, які кохають до нестями» для того, щоб створити якомога більше «здорових» та якісних стосунків, від яких не гойдає, як на «американських гірках» і які дають можливість пізнати справжню любов та в першу чергу вилікуватися від залежності бути потрібною комусь і навчитися любити себе «довго і щасливо». Але для цього замало лише прочитати книгу, потрібно взяти відповідальність за своє життя та крок за кроком слідувати порадам Робін Норвуд, адже неможливо за один день змінити модель поведінки, яка була напрацьована десятками років.

То є «Місто дівчат», крихітко! І ти мусиш її (книгу) прочитати, якщо тобі звісно до вподоби романи, а якщо ні, то все одно читай, бо він (роман) прекрасний і ось чому:

Перше, що викликає захоплення - це естетика. Обкладинка книги, як приваблива дівчина, до неї приємно торкатися, а коли починаєш пізнавати її все більше і більше, то вже неможливо відірватися, її хочеться читати знову і знову, і ти бажаєш провести цілу ніч не зімкнувши очей до ранку, лиш би пізнати її повністю. І, зважаючи на свій значний розмір, книга легко та глибоко проникає (в саму душу) і лишає там по собі приємний слід…

Тож, ця книга про богемне життя дівчини на ім’я Вівіан; про перевтілення лялечки з незрілої та невпевненої в собі - на зухвалу, розкуту, нестримну дівчину, хвору від кохання й похоті, яка пізнала смак життя у всіх його проявах і ні про що не шкодує. І так, ви правильно здогадалися, що ця книга про сексуальність (і про нього тут достобіса багато написано) Проте, це аж ніяк не робить книгу вульгарною, а надає їй дорослого присмаку 🔞 та особливої пікантності🔥

Хоча на початку книга здається дещо легковажною, повсюди витає атмосфера борделю і вона, як і театр «Лілея» уособлює не більше, ніж «справжнє втілення блиску, зухвалості, божевілля й веселощів, що дарує щастя і не напружує роздумами»... Та з приходом в театр Едни, сюжет набуває глибшого змісту. З’являється жінка, з якої Вівіан черпає мудрість та вдосконалює свій смак до прекрасного. Адже це була бездоганна, тендітна, елегантна, впевнена та сильна жінка, що мала сталевий хребет та виглядала вишукано в різний час дня і ночі. Вона справила найбільше враження на Ві, та й завдала найбільш гіркого уроку в її житті… бо як дівчина не намагалась, але їй не вдалося дотриматися поради Едни: «Живи, як собі хочеш, цукерочко, але не спаскудь клятий спектакль» І вона таки спаскудила і не лише спектакль, а й своє невинне життя…

До того ж, події розвиваються під час Другої світової війни, тому окрім пустощів, розваг та еротики книга просочена болем, втратами та ще більшою жагою до життя. І як говорить головна героїня: «Війна вселила в мене розуміння, що життя небезпечне і скороминуче, тож нема сенсу відмовляти собі в задоволенні чи у пригодах, поки ти ще живеш на цьому світі». І в мене немає жодних підстав, щоб не погодитися з нею.

А також хочеться віддати належне авторці Елізабет Ґілберт - справжній майстрині слова. Адже вона описує сюжет так, ніби це ти головна героїня і вже вмліваєш від бажання та піддаєшся любовним втіхам або щойно втрапила в халепу і твоє життя летить шкереберть. ЇЇ слова не раз викликають захоплений трепет, хвилюють уяву, змушують серце частіше битися та відчувати нестерпний ком в горлі через несправедливість і біль, а також роблять очі вологими (і не лише їх) а губи з присмаком солі в особливо чуттєві моменти…

А її витончений гумор та тонкі ноти сарказму, якими насичений увесь роман - це окремий вид задоволення, яким ви маєте насолодитися. До прикладу: «Вона (мама) була затята наїзниця, а я ні кобилою не була, ні кіньми не захоплювалась, то й нам не дуже було про що говорити.»

Єдиним незрозумілим для мене моментом було те, чому старша жінка написала цей докладний лист свого життя малознайомій жінці, проте начхати чому, головне що ця історія прозвучала, а історія неабияка - вона прекрасна і ви вже знаєте чому ❤️


І на останок, одна улюблена з цитат:

«Хай там як, а в житті кожної жінки настає час, коли їй просто набридає безкінечно соромитися. І тоді вона вільна стати тією, якою насправді є.»
Тож, я бажаю кожній стати вільною та справжньою і звичайно ж, дбайливого коханця 😉 ( а до чого тут коханець, стане відомо в книзі)