Марина
Котик
09.02.2024
Новий відгук
«Щоб жити повноцінно, треба стати самим собою»
Цей шлях до себе, до своїх чесних бажань і розчарувань простежується в особистості Софії Яблонської. Українки, котра у 20 років поїхала до Парижа із мрією про кінематограф, стала своєю серед мешканців Бора-Бора та розказала європейцям про Галичину з тою любов’ю, від якої сам любиш. Книга надихає реалізувати свої ідеї, нагадує, що жити сміливо — це вибір.
Окреме задоволення викликає перегортування сторінок фотоальбому: приємний папір, великі колекційні фотоілюстрації — усе створює враження знаходження в екзотичних країнах світу.
Цей шлях до себе, до своїх чесних бажань і розчарувань простежується в особистості Софії Яблонської. Українки, котра у 20 років поїхала до Парижа із мрією про кінематограф, стала своєю серед мешканців Бора-Бора та розказала європейцям про Галичину з тою любов’ю, від якої сам любиш. Книга надихає реалізувати свої ідеї, нагадує, що жити сміливо — це вибір.
Окреме задоволення викликає перегортування сторінок фотоальбому: приємний папір, великі колекційні фотоілюстрації — усе створює враження знаходження в екзотичних країнах світу.
Нова оцінка:
30.01.2024
Новий відгук
🥀«Вона гола, але вони і далі роздягають її! Роздягають, позбавляючи її Я! Роздягають, позбавляючи її долі! Давши їй інше наймення, вони покинуть її поміж незнайомцями, де вона вже ніколи не зможе пояснити, хто ж вона така»🥀
Мілан Кундера «Ідентичність»
Вишуканим, як пляшка бордо за вечерею, видався присмак цієї історії. Шанталь та Жан-Марк розмовляли про сміх, смерть і нудьгу водночас. Непомітно для себе вони були щасливими.
Шанталь усвідомила, що більше не викликає цікавості в інших чоловіків. Тому Жан-Марк почав писати для неї анонімні листи із зізнаннями у коханні. Жінка викрила дописувача та сприйняла все, як бажання звинуватити її у зраді аби швидше від неї позбавитися. Далі — мить, де пролягла межа. Це стосовно сюжетної лінії.
Про що ж книга? Про втрату себе. Про пошуки власної ідентичності. Про подібність з іншими. Про голос кохання, до якого виявляєшся не готовим.
Як часто оточуючі нас не впізнають, не наважуються звернутися, бо ми, ніби не ми? Шанталь заплуталася у кількості своїх облич: на роботі вона одна, у спілкуванні з близькими — інша. Таких облич може бути безліч. Власні межі розмиваються до невпізнаваності. Хто Шанталь? Тіло, подібне до всіх жіночих тіл, чи щось ціннісно-смислове, відмінне від них? Кого покохав Жан-Марк? Людину, на яку «більше не озираються чоловіки», чи її ідентичність, що полягає у свободі вибору щастя або ж поразки.
І за всіма численними обличчями, проживши їх усі, Шанталь віднайшла своє, опинившись поміж тими, до кого належить, згадавши себе через… кохання.
За глибокою метафорикою тексту одразу впізнається стиль улюбленого автора. І ось… зненацька, сторінка за сторінкою, разом із ідентичністю головної героїні починає визирати ідентичність читача, що десь далеко, приховано від людського ока, чаїлася в очікуванні прийнятих на її користь рішень.
Вкотре пересвідчуюся, найкраща історія — це історія про таємниці людської душі. Про момент зламу, про момент генезису власної ідентичності. Ця книга про справжнє, тому її варто читати.
Мілан Кундера «Ідентичність»
Вишуканим, як пляшка бордо за вечерею, видався присмак цієї історії. Шанталь та Жан-Марк розмовляли про сміх, смерть і нудьгу водночас. Непомітно для себе вони були щасливими.
Шанталь усвідомила, що більше не викликає цікавості в інших чоловіків. Тому Жан-Марк почав писати для неї анонімні листи із зізнаннями у коханні. Жінка викрила дописувача та сприйняла все, як бажання звинуватити її у зраді аби швидше від неї позбавитися. Далі — мить, де пролягла межа. Це стосовно сюжетної лінії.
Про що ж книга? Про втрату себе. Про пошуки власної ідентичності. Про подібність з іншими. Про голос кохання, до якого виявляєшся не готовим.
Як часто оточуючі нас не впізнають, не наважуються звернутися, бо ми, ніби не ми? Шанталь заплуталася у кількості своїх облич: на роботі вона одна, у спілкуванні з близькими — інша. Таких облич може бути безліч. Власні межі розмиваються до невпізнаваності. Хто Шанталь? Тіло, подібне до всіх жіночих тіл, чи щось ціннісно-смислове, відмінне від них? Кого покохав Жан-Марк? Людину, на яку «більше не озираються чоловіки», чи її ідентичність, що полягає у свободі вибору щастя або ж поразки.
І за всіма численними обличчями, проживши їх усі, Шанталь віднайшла своє, опинившись поміж тими, до кого належить, згадавши себе через… кохання.
За глибокою метафорикою тексту одразу впізнається стиль улюбленого автора. І ось… зненацька, сторінка за сторінкою, разом із ідентичністю головної героїні починає визирати ідентичність читача, що десь далеко, приховано від людського ока, чаїлася в очікуванні прийнятих на її користь рішень.
Вкотре пересвідчуюся, найкраща історія — це історія про таємниці людської душі. Про момент зламу, про момент генезису власної ідентичності. Ця книга про справжнє, тому її варто читати.
Полиць поки немає