Перше, що спадає тобі на думку, коли мова йде про цю книжку – атмосферна. Користується неабиякою популярністю серед тих наших читачок, які полюбляють «історичні романи про українське кохання». Саме такий запит з’явився у нас останнім часом. Читачки стали більш вибагливими, їх вже не влаштовує будь-який дамський роман, аби пристрастей було якнайбільше та притичини нездоланні на шляху коханих. А ось цю книжку беруть залюбки: тут дух нашого простору і часу, який ми майже застали. Це все могло відбуватися десь зовсім поруч. Це і дивує, і надихає. Занурює в абсолютно інше життя. Цікаво. Захопливо. А як смачно і детально описано все, що готують героїні роману! М-м-м! У своїй уяві нібито в режимі «slow motion» роздивляєшся те, що написано словами. Пальчики оближеш! (Чи рядки? )) Автору браво!

Одна з тих книжок бібліотеки, яку рідко побачиш на полиці – тільки хтось поверне після прочитання, бібліотекар навіть на місце не встигає поставити, а її вже забирає наша чергова відвідувачка. Ми часто спілкуємося з нашими читачами, щоби дізнатися їх читацькі смаки, тож коли ми проводили захід «Залиш відгук на книжку», одна з наших постійних читачок написала наступне :

«Іноді так хочеться закинути все якнайдалі, заховатися у закапелок, щоби тебе ніхто не чіпав, захопити з собою каву з молоком, шоколад, печиво з книжкою й зануритися зовсім в іншу реальність. Тобто, не в інший, фантастичний, світ, а просто спробувати на час позбутися своєї реальності, що тебе вже втомила і виснажила вщент. І щоби поруч була людина, яка відчуває те ж саме, але не встромлює тобі в саму голову свої бездоганні інсайти з психології. І ще щоби без довгих філософських роздумів, що претендують на глибину та вічність. Але щоби і не зовсім примітивно, щоб було все ж таки над чим поміркувати. І не обов’язково приймати все за чисту монету, переймати стовідсотково досвід героїні або критикувати її вчинки, які, бува, бісять – це ж не підручник з виживання!

Приємного читання. Життя не таке вже й безпросвітне.
П.с. особливо запам’ятався майстерно написаний авторкою монолог про самотність.»

Саме той варіант, коли автор і текст для дітей (до речі, пригодницько – науково – фантастичний) написав добре, і малюнки зробив неперевершені, і креслень виконав чимало, і історію додав про справжнє освоєння космосу... Але і це ще не все.

Перш за все – книжка про мотивацію. Коли ти – маленьке мишенятко й ніхто не розуміє твоєї мрії – це ще не причина від неї відмовлятися. Все можливо. Коли ти прагнеш чогось дуже сильно, коли тебе не зупиняють перешкоди, коли ти встаєш після поразок та ідеш далі – вийде все. Навіть найзахмарніша мрія стає реальністю.
Отже, коли по-справжньому мотивуватися, можна й до Місяця добратися!

Коли до бібліотеки потрапила дитяча книжка Галини Вдовиченко «36,6 котів», то спочатку ми здивувалися. Адже на полицях дорослої зали стоять і «Маріупольський процес», і «Пів яблука». Сумніви не розвіялися навіть тоді, коли гортали сторінки книжки. Ілюстрації з кумедними котиками, гламурні й бешкетні головні герої, кіт, який розмовляє на суржику… Дивно все це. Втім, діти були у захваті. І від гламурних киць, і від котів — бешкетників, а більш за всіх – від того, який розмовляє на суржику. (Як звати – не пам’ятаю, а книжка знову на руках )).

Тому не дивно, що історія з 36,6 котами не закінчилася, а мала кілька продовжень.
За відгуками батьків наших маленьких читачів, читається вона легко і весело. Радять читати усією сім’єю, кожний по реченню. Кращого заохочення до читання годі й шукати! А дехто навіть призвичаївся так читати у Зумі.

До речі, дошкільнятам до вподоби ще і «Котохатка» цієї чудової авторки – ілюстрації в ній такі чарівні!

«Дайте щось для маленьких. Тільки з класики». Такий запит ми майже щодня чуємо у дитячому залі нашої бібліотеки. Зазвичай запитують бабусі, в яких немає часу вивчати нові книжки. Тому вони залюбки беруть саме цю книжку добре відомого їм автора. Легко здогадатися, чому. По-перше, класика. Тобто твір, який пройшов випробування часом. По-друге, подивіться, які чудові малюнки в цій книжці. По-третє, вірш про білих мух бабусі знають напам’ять, тож для того, щоби почитати онуці, не треба шукати окуляри, які знову десь загубилися. По-четверте, маленький лайфхак: коли починаєте вчити дитину читати, обирайте саме таку книжку: на кожній сторінці великий малюнок і зовсім трохи тексту. ). Вірш милозвучний, слова повторюються, ритм сам собою підказує, як ставити наголос. Одна бабуся зізналася, як вона хитрувала, коли навчала читати свого онука: «Сонечку, а ну прочитай, будь ласочка, що там за слово написано, бо я без окулярів не добачаю…». А ще, коли читаєш цю книжку взимку, стає радісно, а коли влітку - ще й прохолодно, як після морозива.