Мені подобається час від часу читати книги для дітей і про дітей, у тому числі спогади про дитинство. У цьому сенсі з «Морбаккою» я не зовсім вгадала, адже спогади про дитинство все ж не є тут наскрізними. Книга недаремно називається «Морбаккою» на честь місця, в якому народилася і виросла авторка, - саме навколо нього і зосереджується історія, в якій Сельма Лаґерльоф не тільки пригадує ранні роки життя, але і розповідає про різноманітні епізоди з життя родини та оточення, які могли і передувати тому, що вона сама мала можливість спостерігати, переживати та пам'ятати.

Структура у книги своєрідна та не зовсім така, як я очікувала. Наприклад, авторка веде оповідь у третій особі, навіть коли ділиться особистими спогадами, в яких саме вона є головною героїнею (що, можливо, не було особливим в часи, коли вона писала), про події розповідається не надто послідовно, і загалом книга нагадує низку замальовок. Моментами я сумнівалася про кого саме з оточення чи родини йшлося у тексті, і не всі оповідання сподобалися однаково.

Проте мене не могли не зворушити такі історії, як випадок з дитинства письменниці, коли вона втратила здатність ходити і здивувалася ласкавості, яку виявила до неї досі грубувата нянька, чи те, як дівчинкою вона одужала, а причиною одужання вважала зустріч з «райським птахом». З ніжністю описуються і зустрічі і святкування днів народження батька, лейтенанта Лаґерльофа, у сімейній садибі.

Також книжка дає можливість зазирнути в просякнуте надприродним мислення людей у Швеції у позаминулому столітті, оскільки чимало з оповідань зосереджуються навколо вірувань, обрядів і забобонів, притаманним тому часу і місцю.

Загалом, «Морбакка» це неспішна і ностальгійна історія, читаючи яку варто налаштуватися на її ритм, і вона ймовірно залишить тепле і приємне враження.

Не знаю, чи є плани на продовження, але я б ознайомилась з Сальмою ще раз)