Книжка мастхев для батьків, чиї діти вчаться пізнавати свої кордони та поважати кордони інших.

Вона вдало підійде для тих, кому за 3 😉 адже переважно у дітей цього віку настає період першої соціалізації, тому варто завчасно підготувати дитину до можливих життєвих ситуацій, коли вас не буде поруч. Тим паче, це саме той прекрасний вік, коли малюки спрагло всмоктують всю інформацію та задають купу дивних для нас 😀 та важливих для них "чому?" 🤔 Тож погодьтеся, що краще пояснити дитині в 3 роки, чому не можна торкатися, цілувати, обіймати... без згоди їхнього об'єкту уваги, ніж потім червоніти разом з підлітками в 13 через невігластво та неприємні ситуації... На цьому моменті ліричний відступ закінчено 🤓 А щодо суті книги, то в ній легко та доступно описані надважливі теми, які батьки обов'язково повинні пояснити дітям, щоб в майбутньому не перейматися за їхню безпеку. Адже книга вчить дітей бути більш співчутливими, пояснює норми поведінки та важливість поваги до тіла, а також допомагає краще розуміти свої емоції та розпізнавати чужі.

За допомогою цієї книги малюкам легко пояснити коли слід казати - так, а коли - ні. Адже авторка не обтяжує книгу нудними правилами, а навпаки за допомогою безлічі малюнків та коротеньких історій, якнайкраще розкриває складні питання:
- про погані секрети;
- про те, хто може торкатися твого тіла;
- про те, як взаємодіяти в соціумі;
- як важливо не скривдити друга і не дати в образу себе.

Також чому в одних ситуаціях відчувати біль та дискомфорт припустимо (до прикладу, вакцин чи лікування), а в інших категорично не слід (як от зумисне спричинення болю).

Тож Пауліні Ауд велика вдячність за легке розкриття важливих тем, а батькам та юним читачам - вдалого пізнання. Адже ця книга не підійде просто для приємного перегляду картинок та милих історій, її потрібно пояснювати малюкам, проговорювати ситуації та ненав'язливо повертатись знову і знову до повного засвоєння. І лише після кропіткої роботи насолоджуватися плодами емпатичної поведінки дитини.

Нині соціальні мережі заполонили милі фоточки щасливих батьків та радісних малюків🥰 Тому багато новоспечених батьків можуть потрапити в пастку солодких очікувань прекрасного та безтурботного батьківства, а потім страждати від депресії, про яку ніхто не попереджав. Або ж навпаки, жахливі відео з нападами істерик у дітей😱, що геть відбивають бажання заводити собі цих "монстренят". А той, хто все таки осмілився, потім панічно боїться приходу того бісового кризового періоду.

Тобто маємо дві крайності. Але ж дитина не може постійно бути милою принцесою чи лютим чудовиськом, ці стани змінюють один одного, як день та ніч. Тому, щоб вижити між цими контрастами та не втратити здоровий глузд, Філіппа Перрі пропонує вирішення у вигляді своєї книги, під назвою "Важливо, щоб ваші батьки прочитали цю книгу", яка допоможе отримувати задоволення від батьківства та знайти сенс у догляді за дитиною, не перетворюючи своє життя у день "бабака", а також при цьому навчить не боятися дитячих істерик чи підліткового періоду.

Звісно ж, цю книгу ліпше почитати ще до вагітності, замість перегляду милих фоточок та відео 👹, адже вона точно налаштує на успішний шлях батьківства без замилювання очей. Але якщо ви вже батьки немовляти/тодлера/дитини дошкільного чи шкільного віку/ або навіть підлітка, вам теж буде чого навчитися. І навіть якщо вже зроблено купу помилок, все ще можна виправити. Головне бажання та підходяща книга/спеціаліст, які допоможуть, як і дана книга. Адже вона має практичний досвід, де психотерапевтка з двадцятирічним досвідом роботи ділиться ситуаціями зі своєї практики, де можна знайти багато корисних порад, як легко вийти зі складної ситуації, а також купу вправ та ігор для батьків і дітей. Авторка безпосередньо описує також свій шлях материнства і труднощі з якими вона зустрічалася. Тож ваші діти точно радітимуть, якщо ви прочитайте цю книгу.

А ще книга буде корисною для батьків, чиє власне дитинство було не надто щасливим, на чиї емоції ніхто не звертав увагу, ба більше за "неналежний" прояв емоцій карали, коли не можна було не лише плакати, а й голосно сміятися. Для тих , кого виховували на порадах старшого покоління, чиє дитинство теж було нелегким та недолюбленим, на кшталт цих, що дітей не можна брати на руки; не підходити та не втішати коли плачуть та саме болюче, що дітей обов'язково потрібно фізично карати. Тому що саме так їх виховували і вони вважають це нормою, адже виросли, тож і далі передають цей сумний досвід виховання своїм дітям. Проте маю надію, що нинішні батьки дедалі більше цікавляться вихованням дітей і ми зможемо викорінити "нездорову" методику виховання, що передавалася від покоління до покоління. Тож, чим більше батьків прочитає дану книгу, тим краще майбутнє чекає на наших дітей.

Тому нижче виділила кілька важливих цитат, які отримала в книзі👇

"Бути батьками завжди витратно в плані часу. Краще вкласти цей час у позитив, запобігаючи проблемі, ніж у негатив, після того як проблема вже виникла".

"Ми знаємо, що з алкоголіків і наркозалежних людей бувають не найкращі батьки, адже для них пріоритетом завжди була і є речовина, від якої вони залежні, тож їхнім дітям відмовлено в значній кількості уваги, якої ті так потребують. Як на мене, то залежні від телефона не вельми від них відрізняються".

"Неабияк бажаючи своїм дітям щастя, ми іноді відштовхуємо їх, коли вони сердяться або сумують. Утім, заради доброго психічного здоров'я діти повинні прийняти свої емоції, навчитися прийнятних способів виражати будь-які почуття. Те саме стосується й дорослих".

"Якщо ви зичите своїй дитині щастя, то зважте: попри все що вклали нам у голови боги споживацтва, щастя навряд чи полягає в матеріальних речах. І не в тому, щоб бути найрозумнішим, найбагатшим, найвищим, найяскравішим абощо. Воно полягає в якості стосунків".

Без перебільшення можу сказати, що книга надає нового сенсу життя. Спонукає сповільнитися та заглибитися в свої думки. А це саме те, від чого ми втікаємо. Взявши в руки телефон та засунувши у вуха навушники ми йдемо по чужому навігатору і чим менше ми звертаємо увагу на знаки долі, тим сильніше вони б'ють нас згодом, намагаючись розбудити і витягнути з болотяної рутини. Тож, якщо нам і вдається вирватися, ми опиняємося розгубленими посеред дороги, бо не знаємо відповідь на питання «Чому я тут?» Як власне і головний герой, який збився зі шляху, в тому числі й життєвого. І в період найбільшого відчаю на його дорозі з'явилося те саме кафе, про яке йдеться в книзі. Де разом зі смачними стравами подають складні питання, від яких втікаєш все життя. Тож Джону доведеться зробити вибір: чи залишитися, щоб дати відповідь і йти своїм шляхом чи далі втікати від вибору, від себе і свого життя.

До зустрічі з Кейсі та Майком, у автора все було гаразд. Він мав роботу, та мало не щодня замислювався: чи не має життя бути чимось більшим за десять-дванадцять годин роботи в офісній кабінці. Йому здавалося, що він обмінює своє життя на гроші, і цей обмін не надто й вигідний. Тож ця книга для тих, хто теж шукає чогось змістовнішого за «гаразд», чогось більшого…До того ж, вона максимально легка, глибока та дуже захоплююча. Мінус захоплюючих книг в тому, що після останньої сторінки, як і після закінчення відносин, настає спустошення та сум за приємно проведеним часом. Але не з цією книгою, адже це трилогія, яка має продовження, то ж сумувати не доведеться, принаймні після першої книги точно).

А ще в книзі проливається світло на те, яким чином ми влипли в схему заробляння та витрачання грошей на речі, які мають зробити нас щасливими, згідно обіцяним маркетинговим меседжам але так і не роблять. Бо насправді для щастя багато не треба, лиш усвідомлення , що воно твоє, а не нав’язане тобі туроператором, блогером, рекламою… Можливо тобі і зовсім не потрібен той круасан з філіжанкою кави та виглядом на вежу, на який ти "конячиш" на неулюбленій роботі, але віриш, що він принесе тобі незабутніх вражень. Нічого не маю проти круасанів, кави та вежі, якщо це саме твоє… але мамин яблучний пиріг з корицею та м’ятний чай на веранді, може бути набагато приємнішим та потрібним тобі, ніж сіпаюче око від твого напруженого робочого графіку та несправджені очікування від вигляду на вежу. Бо, як сказав знайомий Енн, «заковика в тому — щоб усвідомити: ми відчуваємо вдоволення від чогось, бо особисто вирішили, що це дарує нам вдоволення, а не тому, що нам про це каже хтось інший». Тож можливо, коли наступного разу рука знову імпульсивно потягнеться до смартфону, щоб 2 хвилинки поскролити соц мережі і на 2 годинки залипнути переглядаючи, як там живуть "щасливі люди" або почитати новини, що і ще жахливого сталося в світі за 5 хвилин, то ліпше було б зазирнути до себе і запитати, а що я можу зробити, щоб додай на крихту наблизитися до своєї "МІ" і почуватися краще.

Отже, книга знаходиться на межі магічної реальності або, як добра казка для дорослих, повчальна історія якої полягає в тому, що не обов'язково їхати на край світу та чекати чорної полоси, щоб знайти відповідь на питання, які знаходяться в середині себе❤️ Тож після прочитання книги ви певно не захочете існувати безцільно і якщо ви ще не знайшли свою "МІ", то вам принаймні закортить дізнатися що це)

Мене зацікавила тема книги, хоч я не вважала, що маю проблеми з увагою, але як виявилося згодом, я глибоко помилялася і навіть не усвідомлювала цього. Та обираючи книгу, звернула увагу на те, що автор не експерт в даному питанні, адже він за фахом журналіст, проте вирішила спробувати і роботою автора цілком задоволена. Адже він провів справжнє розслідування, з'ясовуючи що вбиває нашу увагу і як її повернути.

Книга підійде для тих, які відчувають, що з ними не все гаразд, як і зі мною, але гадки не мають як це виправити… І автор ділиться своїми здобутками з нами. Тож, якщо ви теж «не здатні утримувати увагу протягом тривалого часу і ваше життя розпочинається з постів, від яких вам заздрісно й лячно або вам бракує спокою», то варто вирушити з автором у подорож по увагу. Проте з цією книгою слід бути обачними, оскільки прочитавши та втіливши поради автора, можна не лише покращити увагу, а й ненароком зробити своє життя живим та свідомим.

До того, як взяти до рук книгу, я думала що бути багатозначною це круто і всі успішні люди мають бути саме такі. Проте, завдяки автору зрозуміла істину, «якщо хочеш зробити щось добре, мусиш належно зосередитися на чомусь одному. А багатозадачність, це не більше ніж ілюзія, адже ми не машини й не можемо жити за їхнім принципом. Ми - люди, і функціонуємо інакше. До того ж, якщо часто перемикатися, то можна стати повільнішим, менш креативним, частіше помилятися і менше запам'ятовувати», а успішністю це аж ніяк не назвеш.
Своє ж наступне відкриття, за допомогою книги, я зробила про сон. Звісно ж, я знала про важливість сну, але зазвичай нехтувала, адже здається, що коли ми багато спимо, то марнуємо свій час, а виявляється навпаки, коли мало спимо, то марнуємо своє життя. Але не спимо ми не по своїй вині. Автор запевняє, що сон людей не вигідний для нашої системи. Бо, «якби кожен спав на годину довше, ніхто не шарився б на амазоні. Цілу годину ніхто не купував би товарів і у нашій економічній системі стався б землетрус, адже вона залежна від людей із дефіцитом сну. Отже, не спати вигідно для бізнесу». І ці вислови Йогана Гарі навіють на більш глибокі роздуми, адже починаєш відчуваєш себе маріонеткою з фільмів, яка прокидається і усвідомлює, що живе в чужій грі та за чиїмись правилами.

Також для мене відкриттям стало те, що «втрата уваги викликає не лише особисті проблеми, але й кризу у суспільстві. Щоб протистояти серйозним викликам вкрай важливо мати стійку увагу багатьох людей протягом багатьох років», що надзвичайно важливо для нашої країни в нинішніх умовах. Адже «незосереджені люди більше схилятимуться до спрощених авторитарних рішень та менш тверезо оцінюватимуть ситуацію, коли ці рішення зазнають краху». А тепер риторичне питання, на якому рівні наразі увага українців і хто/що її послаблює? Ось і ще одна причина, по якій книгу варто прочитати якомога більшій кількості людей.

Окрім всього, в книзі ще є купа дотепних висловів автора із серії не було б так смішно. Та самим вдалим для мене є наступний вислів: «твій “друг” — це той, чиї ретельно дібрані пости ти регулярно проглядаєш і хто регулярно проглядає твої. Саме в цьому полягає дружба» зі сторони соціальних мережах. Ok, Google! Але хіба це насправді так? Адже «дружба не полягає в тому, щоб заздрісно розглядати чиїсь фотографії, вихваляння і скарги й очікувати такого самого у відповідь. Власне, це протилежність дружбі. Для дружби треба дивитися одне одному в очі, проводити разом час, реготати й стискати одне одного в обіймах, радіти, тужити й танцювати разом. ФБ викрадає все це у вас, забираючи весь час на порожню пародію дружби».

Тож розділ про шосту причину порушення нашої уваги взагалі в друзки розбиває соціальні мережі і кидає їм потужний виклик. Адже чим більше користувачів відволікаються на рекламу та соціальні мережі, тим більше доларів падає на рахунки IT компаній, що розроблюють програми, які харчуються нашою увагою і навпаки. Також з розділу випливає цікавий факт, що самі ж засновники компаній в Кремнієвій долині заробляють величезні статки, володіючи увагою інших, при цьому ж, свою увагу надійно оберігають. А ще, читаючи цей розділ, я пригадала те відчуття, коли, до прикладу, заходиш переглянути погоду на завтра, а натомість в якийсь момент усвідомлюєш, що вже годину переглядаєш якусь дурню, так і не дійшовши до погоди. І саме в цих нескінченних скролах проходить наше життя, адже цю годину можна було витратити на щось суттєве, не схиливши голову до гаджета. Тому я повністю солідарна з усвідомленням автора і мені теж «подобається людина, якою я стаю, коли читаю багато книжок, і не подобається та, яка постає після зависання в соцмережах». Хоча відмовитися від соцмереж я навряд чи зможу, адже це проблема не особистості, а суспільства.

В книзі купа всього цікавого, з яким хочеться ділиться та я відкладаю свій гаджет, щоб втілити поради автора в життя. Чого і всім бажаю, хто прочитав цей відгук до кінця 😀
Тож якщо вам відгукнулося, до зустрічі в усвідомленому житті!

Книга мені дуже відгукнулася. Має безліч зворушливих моментів.