Читаючи цю книжку я зрозуміла, що повісті Тютюнника мені подобаються більше, ніж його коротка проза

Облога і Климко однозначно нелегкі для читання морально, бо всі вмирають бляха муха, а от День мій суботній з повістей сподобалася мені найменше.Чоловік, котрий не знає, чого хоче, але не того, що має, бо воно йому не так. Ну таке воно якесь не знаю.

Але стиль письма Тютюнника приємно читається. Навіть оповідання, котрі мене не сильно цікавили в процесі читання ("В сутінки", наприклад, де я майже нічого не розуміла, але вважаю це моїм промахом, бо, мабуть, ще не повністю вчитуюся в таку літературу) все одно читала на одному подиху