Сім чоловіків Евелін Гʼюґо
Це було моє перше знайомство з авторкою і я залишилась в любові до стилю написання авторки.
Я в якийсь момент реально думала, що Евелін жила і в неї брали інтервʼю. Наскільки реалістичні описи, переживання, емоції
Кожен чоловік був окремою особистістю. Хтось викликав огиду, хтось подобався, хтось пройшов повз мене.
І сама Евелін. Я захоплююсь її силою і вмінням протистояти негараздам. Але я ненавиділа її за деякі її вчинки. Це були такі емоційні гойдалки від захвату до ненависті щодо головної героїні, що я давно вже не виходила на ці емоції.
А кінцівка мене просто вбила.
Я підозрювала, що Монік якось пов'язана, але не думала що так, хоча якщо бути чесною з собою, то підозра малесенька була.
Головне це те, що Монік виросла під час цієї біографії.
Вона навчилась стояти за себе і цінувати себе. Як на мене, це та мораль книги, яка тонкою ниткою йшла скрізь весь сюжет.

Тюремна цілителька. Лінетт Ноні
Книга, яка вразила мене наповал.
Вона тригерна, вона чіпляє, вона вся тримає тебе в напрузі.
Це той випадок янгедалту, коли від одного поцілунку в лоб ти пищиш, неначе дурна.
В нас є Ківа, тюремна цілителька, яка разом з батьком потрапила до Заліндова і вже 10 років там виживає. Її не люблять майже всі в’язні, її зневажають, обзивають, але в неї є мета вижити і дочекатись сім’ю і вона робить для цього все можливе.
Джаррен. Та людина за яку я вболівала всім серцем і молилась аби він був хорошим і позитивним персонажем. Спойлер: він класний, але там є питаннячка до нього, вартової і самої Ківи.
Те як він хвилювався і підтримував Ківу, то можна було розтанути як морозиву в сорокаградусну спеку. І він відданий, харизматичний і класний. Я в любові.
Тіпп: неймовірний малий, який навіть в такому місці як Заліндов зберіг свій позитив і щирість. А його підколи інших в’язнів то ж кайф.
Наарі. Була темною конячкою, але класною вартовою. Вибивалась з-поміж інших і як виявилось для цього були свої причини.
І Бунтівна королева, яка майже весь час була без свідомості.
Чотири Ордалії, чотири випробування стихіями. Ті випробування, які не може пройти проста людина, бо є в них один нюанс.
Те як кожне випробування було описане, як розповідалось про життя в Заліндові змушувало співпереживати і хвилюватись. Але кінцівка книги це те що підірвало мій мозок, те що змусило мене кричати і матюкатись і вимагати продовження вже, бо це несправедливо закінчувати першу частину саме так як її закінчили. Чи буду я рекомендувати? Однозначно так, бо це має прочитати кожен.