Якщо ти мене приручиш, моє життя немов сонцем освітиться. Твої кроки я буду відрізняти від тисячі інших. Почувши кроки людей, я завжди тікаю і ховаюсь. Та твоя хода покличе мене, мов музика, і я вийду зі своєї схованки. І ще — дивись! Бачиш, он там, у полях, колоситься пшениця? Я не їм хліба. Колосся мені не потрібне. Поля пшениці мені ні про що не говорять. І це сумно. А ти маєш золоте волосся. І як чудово буде, коли ти мене приручиш! Золота пшениця буде нагадувати мені про тебе. І я полюблю шелест колосся від вітру…