🗻«Молитви діють, навіть якщо ви не вірите, що вас хтось слухає. І часом вони зігрівають краще за вогнище»
🗻Я щойно перегорнула останню сторінку роману Макса Кідрука «Де немає Бога» і по свіжих враженнях одразу пишу відгук. Це перша прочитана мною книга цього автора і читала я її з захопленням!
🗻Рейс 341 потерпає авіакатастрофу. Жахлива трагедія, де виживають лише декілька пасажирів, які боряться за виживання. Серед них є Люк Апшоу -таємний папський кардинал, Гелен Горовіц- першокласний хірург у минулому,
Олівер Морґенштерн - політик Баварії з успішною карʼєрою, Лоуренс Ґрейс- гравець Національної футбольної ліги, Єгор Параманов- російський пілот, Анна Янголь - українка у відчаї та Лейла- маленька дівчинка-іранка.
🗻Усіх героїв тримає на землі памʼять, декого обовʼязок. Протягом всього роману кожен з героїв (крім Лейли) згадує своє життя і це особливо цінно, «Пам’ять. Ось що важливіше за життя. Завдяки пам’яті ми змінимо Всесвіт».
🗻У книзі так багато є про Бога, війну в Україні, про ненависть до ворогів (мене дуже дратував Єгор і сцена з кисневим балоном і Анною наштовхнула на думку, що на її місці я б теж вагалась), про любов до найрідніших та материнство, про брехню та ї її результат, про вибір та життєвий шлях, про жертву та виживання в катастрофічних умовах!
🗻«Якщо ти не робиш чиєсь життя кращим,отже ти марнуєш час» Олівер не змарнував час, а врятував Лейлу! Його жертва залишиться відомою лише цій дівчинці! Хоч насправді у романі кожен стоїть перед вибором і рятує когось. Якби не Параманов, то б Лейли взагалі не було серед них. Але безумство людське змінює героїв і доводить до єдиного інстинкту «вижити», який супроводжується жахливими подіями.
🗻Сюжетна лінія виводить читача на роздуми про людину та її ницість, про людину та її сподвижництво, про людину та її призначення. У романі є навіть про педагогіку і нехай спортивно- тренерську, але універсальну для кожного вчителя, бо тренер «за номерами на спинах і забралами на шоломах … не бачив реальних людей…так і не усвідомив, що є речі, які не можна виробити, виміряти чи навіть оцінити у спортзалі», а зрозуміти, лише коли частково вникнеш в особистість! Дуже близька для мене філософія в професії!
🗻Ще тут є про виховання і стосунки героїв саме з їх татами такі усі різні, але ті, які змінюють героїв.
🗻«У житті кожного існує лінія, перетнувши яку ми, вже не можемо змінитися» чи вдасться героям забути те, що сталося на вершині?
🗻«Справа не в тім, що нам бракує слів для того, щоб виразити любов, справа в тому, що слів вистачає, а любові нема» (Жозе Сарамаго. Євангелія від Ісуса Христа)
🗻Роман мені нагадав частково фільм «Еверест» і твори Джека Лондона. Хочу прочитати і інші твори автора.

Ох! Це, мабуть, одна з кращих книг, прочитаних мною за останні кілька років! Вона фантастична, глибока, багатошарова, з безліччю питань, які автор залишає на совісті читача. Це книжка, яку я відтепер буду радити всім і кожному!
Про сюжет. Насправді я не хочу говорити про сюжет, бо кожне сказане мною зайве слово буде спойлером. В історію краще занурюватись поступово разом з головним героєм, нічого не знаючи наперед. Навіть анотацію не читайте!
Достатньо буде знати наступне. В далекому майбутньому людство освоїло Космос і займається тим, що відкриває нові планети. Однією з них є Соляріс - планета, яка повністю заповнена Океаном. Все починається з того, що на дослідну станцію прибуває головний герой Кельвін, от тільки його ніхто не зустрічає…
Про емоції. Насправді Соляріс піднімає стільки тем і після прочитання в голові роїться стільки думок, що зібрати їх всі на папері практично неможливо!
Соляріс - про людський егоцентризм в найвищому його ступені. Це відображення того, наскільки панічно нас лякає те, що відрізняється від нас.
Соляріс - про маніакальне людське бажання все пояснити, а значить загнати у звичні, зрозумілі для нас рамки. Про те, що все, що за межею створеної стрункої моделі буття, відкидається з фанатичною сліпотою.
Соляріс - про втрату і тонкощі взаємостосунків двох, які знають один одного цілу вічність, а може всього лиш кілька днів…
Господи, та ця книжка майже про все на світі!
Будьте готові до того, що багато питань, озвучених на початку, так і зависнуть у повітрі. Автор не ставить за ціль дати вам відповіді. І це на мою думку до біса правильно! Бо інакше він би нічим не відрізнявся від вчених, які вперто намагались пояснити Соляріс. Взагалі дуже цікаво спостерігати, як еволюціонує саме ставлення соляристів до Океану з кожним новим роком його вивчення.
Одне я вам обіцяю точно - ви перечитаєте цей роман через півроку, рік, два… Я точно перечитаю і точно побачу щось ще.
***
“Людина вирушила на зустріч з іншими світами, іншими цивілізаціями, не пізнавши до кінця закамарків, глухих кутів, глибоких колодязів, міцно забарикадованих дверей власної душі.”
“Людина, всупереч усталеній думці, не визначає собі цілей. Їх нав'язує їй час, у якій вона народилася. Вона може служити цим цілям або повстати проти них, однак об'єкт служіння чи бунту заданий їй ззовні.”
“Якщо я правильно тебе зрозумів, а боюся, що це саме так, то ти думаєш про якогось еволюціонізуючого бога, котрий розвивається в часі й росте, підіймаючись на чимраз вищий рівень могутності, сягаючи, зрештою, усвідомлення свого безсилля? Цей твій бог — істота, для якої її божественність стала безвихіддю, і, збагнувши це, бог упав у відчай. Але ж бог, який упав у відчай, — це людина, любий мій! Ти маєш на увазі людину…”