Я прочитала всі романи автора, що вийшли в Україні. Жоель Діккер пише, безперечно, цікаво й захопливо. Але манера тримати читачів у напрузі в нього доволі одноманітна, як виявилося. Оце перестрибування між подіями давніми й сучасними, а особливо n-не вживання вступу «За місяць / тиждень / день до драми / трагедії тощо» на третій книжці почали набридати, а до п’ятої (у моєму випадку це «Загадка 622 номера») вже відверто дратували. Образи персонажів практично не розкриваються, такі собі картонні ляльки з шаблонними діалогами. Та ще й жахливий переклад, усі ці «харпак-шарпак-наличка-закатрупити» – хто так говорить? Одним словом, не впевнена, що захочу читати щось нове, коли воно в нас вийде.