Для мене Підмогильний залишається однією з найвидатніших постатей в українській літературі 20 століття, його твори - те, до чого завжди повертаюся з великим задоволенням. Дана збірка є чудовою можливістю пірнути глибше у дослідження його творчості і відійти вже від нашумівшого «Міста». Справжній майстер слова, від письма якого, відірватися дуже складно, кожне речення жадно ковтаєш і бажаєш більше.

Витончений стиль письма та тонкий аналіз людської психіки - те, що не залишить вас байдужими. Всі його герої настільки живі, що ти не можеш стояти осторонь і перебираюш на себе всі їх питання і роздуми. Як на мене, вінцем даної збірки є «Повість без назви», де автор знову показує нам екзистенційні мотиви. Однією з улюбленої цитат є :«Людина не те, що вона читає лекції, не те, що вона сидить в установі, не те, що вона говорить і робить на людях. Вона те, що вона для самої себе, в неофіційній частині своєї програми. Отам її справжнє пізнання. Поворушіть її самотні, затаєні думки, зазирніть у її родину, у її пристрасті — і тоді ви побачите людину: гол, без комірця, без полови слів, якими вона так спритно навчилася прикривати своє життя.»

І, безумовно, варті уваги - «Остап Шаптала» та «Важке питання».

Окреме дякую видавництву за таке неймовірне оформлення книги та її якість. Хочеться брати її усюди і ставити на видне місце.