Ця книжка зачепила промовистою назвою. Авторка – космологиня Кейті Мак – в шести главах розповідає нам про ймовірні (більш чи менш) сценарії того, як наш всесвіт може самознищитись. Ще три глави займає встановлення декорацій (нагадування нам базових понять з курсів фізики та астрономії), а також висновки та роздуми самої Кейті.

Що сподобалось:
1. Книжка відповідає назві. Вона дійсно про повний кінець, і дійсно з точки зору астрофізиків. Жодних інших сценаріїв, жодних аналізів текстів авторів наукової фантастики. Лише наука. Хочеться подякувати і авторці і видавництву за те, що обійшлись без «кінців світу» в назві. Хоча людство, звісно, також припиняє існування в усіх представлених сценаріях.
2. Книжка не дає чітких тверджень і прогнозів. Авторка точно усвідомлює, що сучасні науковці знають, а чого – не знають, і чесно про це розповідає. Якщо для якихось розрахунків бракує даних – про це також прямо повідомляється.
3. Особисто я дізнався багато нового. Я цікавлюсь астрономією і астрофізикою на любительському рівні, і вже чимало прочитав/подивився, але про деякі концепції, які тут описані, навіть не чув. А деякі інші – розумів недостатньо або неправильно. Тож із освітньою функцією авторка цілком впоралась.

Що не сподобалось:
1. Було видно, як в багатьох місцях авторка утримувалась від того, щоб навалити купу наукових термінів, але це не завжди вдавалося. Таких місць небагато, але вони є. Деякі неочевидні вживані терміни і поняття залишались без визначень і змушували гуглити. Чи сильно це заважало під час читання? Ні. Чи було б краще без цього? Так.
2. Ілюстрації не завжди відповідали тексту. Не знаю, на якій саме стадії стався міскомьюнікейшн, але кілька разів було враження, що текст, який пояснював певну ілюстрацію або її частину, був вирізаний.
3. Мені було мало. Всього 180 сторінок, з яких приблизно третина – це не описи самих «повних кінців». Крім того, припускаю, що багато читачів (і я теж), купуючи книжку про кінці всесвіту, очікували відповідей на запитання типу «А що в такому випадку буде конкретно зі мною? А з нашою планетою?». Авторка дає відповіді, але деталей все ж бракує. Оповідь про кожен сценарій починається з теоретичної основи і «як/чому це може статись». Це правильно, але потім, на мою думку, має бути повноцінний відпочивально-розважальний шматок із катаклізмами, загибеллю Сонця, Землі, людей. Він вийшов дуже коротеньким в усіх шести основних главах. Буквально 4-5 сторінок, і нас знову кидають у теоретичну частину.

В підсумку скажу, що загалом книжка мені сподобалась, і сміливо можу її радити всім, кого цікавить астрономія і астрофізика. А тим, кого цікавлять виключно нариси про різні сценарії масової загибелі людей, на жаль, рекомендувати не можу.

7/10

Іспанською мовою я, на жаль, не володію, однак інтернет-перекладач стверджує, що оригінальна назва цієї книги приблизно така: «Вічність у тростині. Зародження книги в стародавньому світі». Цій назві зміст цілком відповідає.

Спочатку про плюси.

Книга має два великих розділи – про стародавні Грецію і Рим. Мені дуже цікава історія літератури (зокрема, античної), тому читання було дуже захопливим. Хотілося б більше матеріалу про месопотамську, індійську, китайську, єгипетську і мезоамериканську літератури, але авторка їх постійно згадує, відступаючи від класичних грецької та римської. Вийшла доволі містка оповідь про перших книжників, зародження і становлення цього мистецтва як такого. Одразу видно, що авторка перечитала купу матеріалів, аби зібрати дійсно цікаві і важливі історії. Крім того, повністю відсутній зайвий неймдропінг – читача спокійно проводять крізь історичні епізоди і не навантажують непотрібними фактами з купою наукових термінів. До речі, я очікував більш хронологічно-послідовного стилю оповіді, але і той, що пропонує Ірене Вальєхо, – цілком ок. Історії перетікають одна в одну, і за потреби авторка просто розставляє таймкоди. Заплутатись майже неможливо.

Тепер про мінуси.

Їх буде лише два:
1. Авторка періодично робить паузи і розбавляє оповідь епізодами з власного життя і навіть невеликими (на кілька абзаців) філософськими етюдами. Я не проти такого, але в деяких місцях подібні паузи виглядають не зовсім органічно, а згадані життєві історії не дуже перекликаються із тим, про що зараз ідеться в основній оповіді. Іноді вставки затягувались, і я вже чекав, коли там знову буде про книжки.
2. Цей мінус не стосується авторки і її оригінального твору, але один бал я зняв саме через нього. Українська назва «Подорож книжки. Від папірусу до кіндла» дещо вводить в оману. Так, авторка дійсно згадує і неантичну літературу, але на неї припадає десь 5-7% всього тексту (а на епоху кіндлів взагалі десь 0,1%).

Підбиваючи підсумки, можу сказати, що якщо вас цікавить стародавня література, і ви хочете знати більше про те, як перші книжки взагалі з’явились, то я сміливо можу порадити цей твір. Але якщо ви шукаєте книжку із загальної історії літератури, де увагу рівномірно розподілено між усіма епохами, то будьте обережні😊. В мене такого запиту не було, а натомість був запит на цікаву книжку про книжки із фактами, яких я раніше не знав. І я отримав те, чого хотів.

8/10

У цій книзі автор намагається відповісти на два запитання.
1. Яким був вплив скандинавів на загальноєвропейську історію?
2. Яким був вплив культури скандинавів на самих скандинавів? Іншими словами "чому вони були саме такими?"
Як на мене, з одним запитанням автор впорався, з іншим були серйозні проблеми.

Перше питання - вплив на загальноєвропейську історію.

Тут все супер, маємо структуровану і зрозуміло хронологізовану оповідь про скандинавів. Автор розвінчує багато міфів і пояснює багато речей, над якими наприклад я раніше не замислювався (приміром, в чому різниця між вікінгами та скандинавами.
Особливо цікаво буде читати тим, хто, як і я, "плаває" в питаннях історії Європи, або принаймні має декілька білих плям. Наприклад, в моїй голові різні світи існували окремо: ось тут британці, ось тут франки, ось тут Київська Русь, ось тут араби. Завдяки автору відбувається певна синхронізація. Через вікінгів він допомагає зшити окремі шматки в єдине простирадло.

Друге питання - чому вони саме такі.

Ось тут починаються проблеми. Автор намагається показати нам психологію і модель мислення скандинавів через їхню ж культуру, і в першу чергу - саги й інші літературні твори. Загалом ідея звісно непогана. На самому початку автор обіцяє, що не буде спамити купою імен, дат і назв, але буквально через пару десятків сторінок починає саме цим і займатися. Кількість персонажів і локацій в самих скандинавських сагах зазвичай цілком адекватна і відповідає розміру саги - читач має небагато шансів заплутатись. До слова, в сагах часто зустрічаються повтори певних шматків, що допомагає читачеві. Автор же намагається втулити сюжети великих творів у невелику кількість сторінок, обов'язково називаючи майже всіх тамтешніх персонажів. Звісно, читач дуже швидко перестає відбивати, де чий син/онук/брат. Причому, в більшості випадків цього цілком можна було не робити - мотивація героїв та основні події зрозумілі і так, а зайвий неймдропінг лише збиває з пантелику і дратує. І якщо в "історичних" розділах книги ситуацію хоч якось може виправити освіта читача, якому певна кількість імен і назв буде вже знайомою, то у "міфологічних" розділах шансів на це немає.

Загалом книжка вичерпно виконує функцію "познайомити читача з вікінгами". Але це не буде приємне плавання в штиль. Це буде подорож Дніпром з доланням усіх порогів, як це колись вікінги і робили.

Зняв ще один бал за те, що в розділах про взаємини скандинавів із Київською Руссю автор послуговується майже виключно російськими джерелами, що видно, навіть якщо не зазирати в "примітки". Це дратувало завжди, а зараз дратує ще сильніше.

6/10