Це перша книга автора, яку я прочитала і зразу ж закохалася в Жоель Діккера, як в письменника. Історія - просто підривала мої емоції на кожній сторінці. Я сміялася, з чогось крінжувала, чомусь заздрила, але десь з половини книги я уже заливалася сльозами. Це було неперевершено. Кінцівка мене заставила битися в істериці десь з пів години. А після я хотіла стерти собі пам'ять, щоб прочитати цю історію ще раз

Це найкраща книга Рут Веа з усіх її книг (принаймні, для мене). Так цікаво і страшно водночас мені давно не було. Не дивлячись на те, що вбивцю я розгадала ще до того, як дійшла до 100 сторінки, я в захваті. Та й, здається, авторка не сильно й ховала того "вбивцю". Книжка має крутий зимовий вайб, а ще нагадує пісеньку про 10 негретяток (так, ту саму, де в кінці залишився один), щоправда Рут Веа більш гуманна. Історія тримає в такій напрузі, що відірватися від неї не те, що важко, я б сказала, це практично не реально. Однозначно 10 з 10!

"Звабливі речі" це синонім слова інтрига. Історія настільки цікава, що вона наче засмоктує тебе в інший світ і ти до тями приходиш лише тоді, коли прочитаєш фінал (він нереально крутий). Сама книга динамічна, з цікавими персонажами і їх унікальними історіями. Кожен ніби розказує свою окрему, але ж насправді одну. А ще... її можна просто розібрати на цитати (для мене це показник).

"Поворот ключа" це інтригуюча історія з безліччю підводних каменів. Трохи брехні, трохи підступів і вийшла хороша страшилка з різким та неочікуваним фіналом.

Як і всі книги Рут Веа мені було її читати трохи страшно, постійно здавалося, що на кожній сторінці чекає смертельна небезпека. Мені подобається цей стиль авторки, він прослідковується буквально в кожній її історії.

Якщо брати "Поворот ключа" як окрему історію то вона варта уваги, але коли ви знайомі з іншими творами авторки, то ця з них явно найслабша.

Найбільше розчарування цього року. Помічаю за собою тенденцію, що чим більше я хочу прочитати книгу, тим більше вона мене розчаровує. Чи то через високі очікування чи ще є мільярд факторів, які на це впливають, але... факт залишається фактом. Мені було відверто скучно читати, хотілось пришвидшити розвиток подій і дізнатися нарешті хто ж кому і де там бреше, але ні. Відчуття якоїсь огиди і тривоги не покидало мене ні на секунду. Деколи хотілось кричати матом (що я і робила), а деколи було так байдуже на сюжет, що хотілось закинути книгу і більше ніколи не відкривати. Кінцівка - це єдине, що я можу похвалити, напевно тільки завдяки їй, ця історія не отримає від мене 1 зірку.