.Пол Шелдон потрапив в жахливу аварію. Зламав обидві ноги. Але як мовиться було б щастя та нещастя допомогло, якщо так можна виразиться. Пола знайшла і привезла додому Ені Вілкс. Рятівниця і за сумісництвом найзатятіша прихильниця.


.Як сам Пол обговорює зі своєю свідомістю - краще б він помер в аварії. 
Ені на вигляд спокійна жінка, ніби розуміється в медицині. Є припущення, що вона була медсестрою. Але не варто їй суперечити і ставити зайві питання, інакше в ній прокидається ДИЯВОЛ! Вона вганяє в страх тільки своїм видом, нестримний жах закутує від її погляду, вона хоче відчувати себе хазяйкою положення і у неї успішно виходить. Вона замикає Пола в кімнаті, дає знеболююче по годиннику і воду з відра після прибирання. Вона може настільки рознервуватися, що кидала Пола на 54 години без їжі, води і можливості до нормального життя. Адже Пол мучиться від болю в ногах і не може сам сидіти, ходити в туалет і навіть їсти. Йому потрібен постійний нагляд доглядальниці. Це страхітливі випробування для людини, якій потрібна хороша медична допомога.

Ені примушує Пола спалити єдиний екземпляр нового рукопису "Швидкі автомобілі", яка їй не сподобалася і почати писати нову книгу про її улюблену героїню його книг - Мізері. Він повинен оживити гг, що б звільниться від цієї с*ки.

.Пол взявся за роботу під чуйним поглядом Енні. Вона йому надала друкарську машинку, потрібний папір, хорошу їжу, постійну увагу і догляд, а також робоче місце, майже як вдома. Робота помчала, як по нотах. Пол написав перший розділ нової книги, яку відразу прочитала Енні і сказала все лайно, давай по новій. Так як вона хотіла правдивого воскресіння Мізері, а їй підсунули брехню, обман мозкових клітин.

.У Письменника не великий вибір. Довелося обміркувати думку своєї шанувальниці. І знову Пол береться за роботу. Цього разу все пішло, як по маслу. Історія стала легко відбиватися на папері. Навіть Пол надихнувся і повірив у свою майбутню найкращу книгу.

!Якщо чесно, то навіть мені сподобалося нова книга. Я читала як окрему історію в історії та не хотіла відриватися. У Пола чудово виходить воскресити Мізері: з поверненням у минуле, з передісторією та загадковою "смертю".

.Мені вже стало здаватися, що Енні Вілкс нормальна. Що вона досягла свого і тепер вони будуть жити мирно та щасливо. Адже вона так пурхала навколо Пола, мало не обожнювала його за виконану роботу. За правдиве воскресіння Мізері.

!Були навіть моменти, коли мені було шкода Енні. Коли вона не могла нікому довіряти, бо її зраджували, кидали, не приймали та принижували. Навіть зараз, коли вона почала спілкуватися з Полом відверто, між ними промайнула тендітна довіра. І в мене почало складатися враження, що вона не така погана, як її описують і показують.

. Якось. У чергову вилазку Пол знайшов цікаву книгу про життя Енні. З багатьма вирізками із різних газет із різноманітною інформацією. Здебільшого інформація була про смерть у лікарнях. Не в якихось лікарнях, а в тих, яких працювала його "улюблена" прихильниця. Збіг? Не думаю.

! І тут у мене пробігла думка: "А вона ж як серійний вбивця!" Вона невловима, розумна, правда трохи божевільна.
Що ж тепер буде з Полом за те, що він вибрався з кімнати, за те, що дізнався її секрет, за те, що тепер він знає, хто вона? 😱

Для мене ця книга виявилась типовою, не страшною, не бридкою і навіть не психологічно лоскотною. Звичайно були моторошні моменти і шкірою бігли мурахи. Але більшість книги виявилась звичайною історією дитина, котра розповідала те що вважала важливим, деколи з подробицями, деколи ні.

👻 Жив та був маленький Джеймі. Наче самий звичайний хлопчик із самою звичайною мамою. Але як завжди все не так просто, як воно здається з першого погляду. Виявляється, що Джеймі має цікавеньку здібність. Він бачить померлих. І не якихось там вмерлих пів сотні років тому, а саме тих що віддали богу душу тільки що. Одним із таких виявився Гранатомет-небезпечний злочинець, що робив вибухівку своїми руками. І перед самогубством заклав одну із них в громадському місці, щоб забрати побільше народу. Тепер саме Джеймі повинен знайти Гранатомета і вияснити, де схована остання вибухівка.

Чи справиться хлопчик? Чи зможе він заглянути в очі страхітливому чоловіку в котрого немає пів голови і звисає око із за вистрілу? (як для мене, це ще те випробування) І навіть після добрих спонукань Джеймі кожен раз буде наздоганяти згадка саме цього Гранатомета. Єдиний і неповторний. Мстивий й жорстокий. Із саркастичною посмішною і помахом руки. Він ще дасть про себе знати. І одного разу переверне життя Джеймі.

«Рослини і люди. Рослини слід любити належним чином, щоб вони вижили. Те саме стосується й людей. Ми покладаємося на своїх батьків від народження. Ми думаємо, що їхня любов даватиме нам стимул до життя. І якщо батьки любитимуть нас як належить, урешті-решт ми станемо кращими. А якщо нами нехтувати…Якщо нами нехтувати, ми стаємо безхатьками, нездатними здійснити нічого значущого.»

Мій настрій і почуття вимагали ще більше емоцій.сліз.розбитого серця.щирого і гарного кохання якого не зустрінеш в реальному житті. Тож після всіх відгуків і очікувань я вирішила, що ця книга саме те, що треба.

Я ПОМИЛЯЛАСЯ 😔

З моєю любов'ю до історій на реальних подіях, про вбивства і розслідування, про жорстоке ставлення людей - ця книга здалась мені наївною, поки я не дочитала до кінця і не дізналась, що ця історія писалась зі спогадів авторки. Страшно уявити, що відчувають жінки живучи з такими монстрами кожний день із року в рік, якщо звісно жінка не прийме рішення бігти від нього якомога далі.

Ця книга про аб'юзні стосунки і про жіночу силу.
Мені подобаються люди, котрі роблять висновки із стосунків своїх батьків і стараються не повторювати їх помилок в своєму житті. Саме так бореться Лілі, вона не хоче повторювати помилок своєї мами, вона не хоче терпіти приниження і біль через неврівноваженість свого чоловіка, не хоче, щоб її дитина була свідком цих жахіть і в майбутньому підсвідомо не шукала такого ж чоловіка, як батько.

Я в захваті! Роман динамічний, цікавий, загадковий, таємничий та моторошний. Мені було б страшно потрапити в місце подібне Буськовому Саду.

А ще в цій книзі я вперше зустріла ідею порівняння людей по їх гріхам і наявність так званого Чоловіка в Червоному, який відіграє роль перевізника між реальністю та потойбічним світом. Мені це здалося цікавим.

Щодо самого селища, то Буськів сад предстає перед нами, як у замкненому часі. Село з якого не можливо втекти і в якому немає кладовища. Людей вбивають але вони повертаються та не пам’ятають свого минулого в цьому місці до смерті. І все повторюється знову. Буськів Сад наче живий привид з гніючими людьми у ньому. Просто фантастично продумано!

Сніг, усюди сніг. Все настільки білосніжне, що мружаться очі. Холодний вітер пронизує все тіло, аж до кісток. Смертельна краса Альп може заморозити будь-кого, навіть самого підготовленого альпініста. Будь обережним приїжджаючи в холодні тенета гір.

Книга починається привабливо, а саме зі зникнення відомого архітектора. Саме той архітектор, який вирішив переробити лікарню для людей хворих на туберкульоз в шикарний готель.

...є такі дитячі травми, які не проходять навіть з плином часу. Травми, які будуть переслідувати все життя, не давати спокою, наче рана з якої не перестає сочитися кров. Особливо якщо ця травма пов'язана з ріднею.

Елін - детектив у відставці. Вона приїжджає в Альпи до свого брата на весілля, знайомиться з нареченою. Правда наступного дня виявляється, що наречена зникла. Не залишивши й сліду, а з часом спускається лавина перерізаючи шлях відходження. Тож Елін єдина хто тут і зараз може взятися за цю справу.

📍В мене бігали сироти шкірою від проникнення у минуле Санаторію. Про жахливі історії хворих, про літальний кінець при не відомих обставинах. Від звірства волосся ставало дибки. Сюжет продуманий до дрібниць, зроблений наче пазл, що розкинутий по всьому готелю. І це не просто метафора. По всьому готелю реально висіли скриньки з частинкою санаторію. А при кожному вбивстві, адже воно було не одне, вбивця залишав браслети з номерами хворих з минулого. (От зараз розповідаю і вже бігають мурахи) Я підозрювала чи не кожного у готелі і як завжди не влучно