Прочитала цю книгу дуже давно, але так вийшло, що вона справила на мене велике враження.І навіть зараз, через таку велику кількість часу, я не знаю як висловити всі ці думки і почуття, які в мене викликає ця книга, але я постараюся.

Вперше я прочитала "1984" ще пів року тому. І ось зараз, після стільки часу, я ви рішила написати відгук та перечитати трохи. 🤔

Взагалі я, звичайно ж за те, щоб перепрочитувати книги заново, тому що ми змінюємося, змінюється наш світогляд, і все здається вже зовсім іншим, начебто ту ж книгу читає вже зовсім інша людина ☝️

Тому мене здивувала книга "1984". Я пам'ятаю що спочатку це була типу як антиутопія, але я не можу зрозуміти чому, адже чим більше читала цю книгу, тим більше розуміла, що від антиутопії тут зовсім мало, книга більше схожа на чи не документальну 🤯

Так, ось так буває, коли книга задумана як сатира або пародія, а в результаті виявляється дуже навіть реальною, і тоді прямо аж волосся дибки встає, тому що розумієш, що такого не повинно бути 🤯

І ось, незважаючи на те, що час СРСР дуже романтизується і ставиться мало не в приклад, так чи інакше там було дуже багато мінусів, і мені навіть шкода, що не всі ці мінуси описані в книзі "1984". що описані мені дуже навіть вистачило 😢.Та незважаючи на всю навмисну ​​ідеалізацію СРСР там було дуже багато гидоти, яка так і описана в цій книзі. Все теж стукацтво, яке заохочувалося, вся та ж пропаганда, яка лилася з усіх щілин, за тобою ще й стежили оточуючі, щоб ти цю пропаганду все-таки сприймав, і не дай боже ти від неї відійдеш, ти станеш "ворогом партії" і тоді тобі зовсім не жити.

Це все дійсно було в СРСР, хоча це певним чином ховається, але зараз це все одно все вилізло назад, і нічого хорошого в цьому немає тому, що це жахливо. У книзі сусід головного героя практично з гордістю говорить, що його діти займаються стукотом доносами. Але, згадуючи той же СРСР, там у людей просто не було вибору!

Цей пункт, до речі, теж, розглядався у книзі "1984" і це насправді страшно, коли тебе можуть стерти з історії з життя просто тому, що ти був невгодний зі своїми поглядами. Це тільки так кажуть, що типу опозиція є і вона має бути і це нормально, що ми всі думаємо по-різному. Ні. Нічого подібного. Будь-яка різниця в думках із партією та владою виходитиме тобі боком(

Емілія та її сестра-близнючок Вітторія — відьми, які таємно живуть серед людей, уникаючи зайвої уваги. Якось увечері Вітторія пропускає вечерю у сімейному ресторані, і незабаром Емілія виявляє тіло сестри — бездиханне та… осквернене.
Вбита горем, Емілія хоче знайти вбивцю сестри і помститися за всяку ціну, навіть якщо доведеться вдатися до забороненої темної магії або вирушити за злочинцем до Пекла.

Мені дуже понравилось стиль написання автора, особливо понравилося в кінці книги додаток від автора. Перший раз читала ще дуже давно англійською мовою і дуже рада, що переклали цю класну книгу

Коли, я читала цю книгу не могла побороти відчуття ніби, я вже читала щось подібне, або читала цю книгу. Але це не так, хоча мені ця книга дуже нагадувала книгу "Провина зірок", та фільм "Якщо я залишуся". Чим саме вона мені нагадувала їх, я не буду писати тому що це буде спойлером.

Ця книга обов'язково сподобається тим хто шукає книгу про перше козання, перші поцілунок, а їх тут тисяча🤭, для тих хто любить ванільні історії, як на мене вона ну дуже солодка, а ж до нудоти.

Книга на один раз, прочитав та забув.

Можливо, я ге права, але ця книга більше націлена на підліткову аудиторію.

Ще що мені сподобалося в книзі це плейлист до неї, я навіть зберегла собі деякі треки.

Вау, це найкраще прочитане цього місяця! Я щойно дочитала її і хочу вам сказати, що це було неймовірно. Якби я могла поставити мільйон з 10, я б це зробила.

Лайнус Бейкер - 40-річний, самотній чоловік, який працює рядовим інспектором у Департаменті у справах магічної молоді. Вдень він справно виконує свої посадові обов'язки, а вечори проводить із кішкою, слухаючи улюблені платівки.
Життя його одноманітне і похмуре, але він до нього звик і давно перестав мріяти про щось інше. Він типовий інтроверт.

Одного "прекрасного" ранку він отримує завдання вирушити на острів і проінспектувати дитячий притулок, в якому знаходяться далеко не звичайні діти (четвертий рівень секретності).
Його завдання - неупереджено спостерігати за жителями притулку, з метою визначення рівня небезпеки, яку можуть являти собою діти, що живуть там, а також перевірити чи належним чином утримуються вихованці у притулку.

У разі негативної оцінки інспектором притулку загрожує закриття, а дітям розподіл за іншими спеціалізованими установами, що мало чим відрізняються від колоній для малолітніх злочинців.
Щоб ви розуміли рівень незвичайності цих дітей, я трохи поясню. Загалом у притулку шість дітей серед яких: бородата дівчинка-гном, хлопчик – перевертень, віверна, дівчинка-спрайт, невідома істота (невідомого виду) та шестирічний хлопчик Люцифер, він же Антихрист.
Кожен образ дитини у романі прописаний яскраво та цікаво.
Керує школою, а також займається вихованням та навчанням дітей Артур Парнас, який має свій секрет.

Книга читається легко, залишаючи на душі тепло та радість, занурюючи у спогади про дитинство.
Не дивлячись на "дивні" характеристики дітей, що проживають на острові, всі герої роману викликають лише найпозитивніші емоції "діти, вони такі діти".
Сюжет досить простий, та й фінал передбачуваний, але незважаючи на це так приємно спостерігати за змінами, що відбуваються з героями, відзначати в міру читання цитати, які незабаром можуть стати афоризмами, радіти та переживати разом із героями роману.
А також у романі простежуються такі цінності, як дружба, любов, сім'я, розуміння та повага.

Рекомендую всім)

Читаючи рецензії, я не до кінця розуміла, чого чекати від книги: хтось хвалить за психологізм, хтось лає за знущання з читача. Але опис зацікавив, і я ризикнула. І не прогадала. У підсумку книга прочитана за пару днів, і я можу поставити їй тверді 8 зірочок.

Сюжет тримає у напрузі, кілька разів перевертається з ніг на голову. З самого початку зрозуміло, що мила домогосподарка Лора, волонтер служби підтримки – головний лиходій. Має проблеми з сім'єю, але де сім'я? Вони її ігнорують, чи...? І ось таких ось чи – не раз і не два. Хепі енду не буде, буде відкритий кінець. А книга ще раз нагадає про те, що ніхто не знає, що голові у людини, а найстрашніші соціопати часто живуть поруч із нами і мило посміхаються, приносячи "домашні" кекси на роботу.

Звичайні люди (Райан, Тоні, Джонні) нічого не можуть зробити проти неї, тому що намагаються домовитися з психопаткою, приховують від інших членів суспільства скелети в шафі. Вони постають м'якотілими перед Лорою. Її можна було давно посадити до в'язниці, звільнити з роботи, повісити, навіть записати розмову як доказ провини та піти до поліції. Своїми маніпуляціями вона з легкістю нейтралізує супротивника, деяких навіть знищує фізично. Ситуацію можна було хоч якось виправити уникненням психічно нестабільної людини. З Лорою справляється її ж методами лише її дочка, Еффі. Але історія продовжується, Лорі вдається виростити таку ж чудовисько, як і вона сама.

Читати неприємно, але воно того варте. Не варто довіряти незнайомим людям, особливо якщо не бачиш людину наживо. Він не завжди той, ким хоче показати себе.

Читали? Як вам? Чи знайомі ви з автором? Яка книга вас вразила нещодавно?