В першу чергу я можу сказати, що трохи шкодую, що читала цю дилогію з певним відрізком часу, а не зараз. Хоча я і не могла би цього зробити, тому що навіть не знала, що це дилогія. Говорячи про цю історію, то можу сказати, що мені справді сподобалося. Мені сподобалося поринути в атмосферу 1800-х років. Мені сподобалося споглядати за історією Джека та Гейзел. Цій книжці я можу поставити міцну вісімку. Все-таки, мені не вистачило більше інформації про римську лихоманку.

Мені цікаво куди поділася ця хвороба? Чому Гейзел не продовжувала спроби створити ліки? Чому не розпитувала у Шарлотти як їй вдалось вилікуватись? Або чому не спитала у Саймона щось про цю хворобу?
Оця прогалина є досить чіткою. Ніби автор вирішив зробити другу частину більш зосередженою на романтичних стосунках та почуттях. Мені ж більше було б до вподоби читати про розвиток головної героїні як хірургині.

Книга має свою якусь атмосферу не схожу на інші книжки, які я коли-небудь читала. Це було так захопливо і цікаво. Я прочитала цю книжку за два рази і це було вау. Ті почуття і настрій, який ця дилогія залишає на кінець, такі приємні, що хочеться чогось подібного відчути знову. Історія справді заслуговує уваги, однак я очікувала більшого від другої частини.