Книжка тягуча, як вино. Мені читалась неспішно, трохи меланхолійно. Немов ти дивишся в озеро, над яким звивається туман, і крізь туман бачиш, як розгортаються події. Це історія про юну дівчину початку 18 століття. Її доля бути дружиною, сидіти вдома та виховувати дітей. Її мрія бути вільною. У хвилину відчаю вона укладає угоду з дияволом. Що ж, сам давній бог не був готовий до того, що створив. А створив він жінку, вперту і сильну, що так відчайдушно бажає жити, що пройшла крізь вогонь і лід. І не здалась. Минали роки, він був поруч, він спокушав її опустити руки. Але це лише спонукало її йти далі.

Мені дуже сподобалася Адді. Мене трохи збентежив Люк, аж надто людяним був цей бог. Але Вікторія Шваб у своєму інтерв'ю пояснила, що Люк це не ідеальне, мудре та піднесене божество. Він набагато ближче до пантеону старих богів, які поводяться як люди: зраджують, заздрять, ображаються... Тож тут усе стало на свої місця. З приводу їхніх стосунків – я не побачила тут кохання. І автор також. Тут немає токсичних відносин, які автор намагалася висвітлити, як часто роблять в дарк романах. Навпаки — вона показала, що Адді потребувала Люка через свою самотність, але навіть у найвідчайдушнішому моменті не підкорилася. Та й Люк, що б не говорив, не любив по-справжньому. Він хотів мати. Він дитина, яка хоче цю іграшку. Тут немає кохання.

Як і не було кохання Адді та Генрі, але було те, що врятувало їх на якийсь час в один одному. Генрі – це сама Вікторія, як вона розповідала на інтерв'ю. Це неприкаяна душа, яка у всьому недостатньо хороша, в яку всі розчаровуються. І те, що їх об'єднало — не кохання, але тут уже без спойлерів не розповіси.
Щодо ЛГБТ. На цьому автор не загострювала увагу, як на мене. Адді любила особистість, а не стать. Генрі робив те саме. Для них кохання не мало гендерних ознак.
Ця історія для тих кому не вистачило обсягу в Герберт Уеллс — Людина-невидимка, для тих кому сподобалася історія Одрі Ніффенеггер — Дружина мандрівника в часі. Це історія творчості, жаги до життя, натхнення, поняття ідеї та музи очима Вікторії Шваб.

До книги придивлялась давно, дуже вже цікава тема: що було б у світі, де жінки сильніші за чоловіків (в досить неочікуваний спосіб, але ж все одно цікаво). Але низькі оцінки та посередні відгуки відтягували момент "зустрічі". Нарешті цікавість пересилила, а тут ще й екранізація вийшла, і я прочитала.

І як це було добре!

Мені сподобалося абсолютно все. Структура: у книзі є передісторія, де нібито чоловік-письменник надсилає свій рукопис самій Наомі Альдерман, щоб вона прочитала її та оцінила. У тоні листування відразу відчувається невеличке плазування з його боку. І цей малеееенький момент, що він входить у спілку чоловіків-письменників... Нічого не нагадує? )))

Потім уже йде сама книга. Розповідь іде від самого початку - того моменту, як у дівчатках прокидається сила, як вони цією силою навчаються керувати та пробуджують у матерях та старших жінках. Ми читатимемо маленькі розділи від різних персонажів: Марго, сенатор неназваного американського штату, яка прагне просуватися далі кар'єрними сходами, але в політиці жінкам це робити вкрай складно. Дочка Марго - Джоселін, яка пробуджує в матері силу, сама вчиться нею керувати, і вступає до жіночої армії. Еллі, сирота, яка звертає силу на послання з вище і перевертає релігію понад голову, стає новим пророком. Роксі, позашлюбна дочка мафіозі, сила якої неймовірно сильна (вибачте за тавтологію) що її незабаром починає поважати весь клан. Тунде, єдиний чоловік, журналіст, який показуватиме нам як сила вплине на жінок у різних країнах, особливо арабських, де у них найменше прав...

Кожен персонаж має відправну точку, свій розвиток, і фінал. Фінал для мене став несподіваним. Не хочу спойлерити, щоб не псувати враження, але суть у тому, що в кінці ми зрозуміємо, до чого привів переворот у суспільстві, чи так він краще за патріархат і чи багатьом від нього відрізняється. Може тому книга і не подобається багатьом - типу показують, що матріархат це не найкращий вихід. Але ні, це антиутопія, тут в принципі показують, що перевага сил, величезна безкарна влада призводить до катастрофи.

Є над чим подумати та що обговорити. Я дуже задоволена, книгу вкрай раджу кому подобаються антиутопії і хто хоче подивитися на зміни у світі якщо завтра жінка стане сильнішою за чоловіка.