Відгук під пледом "Ми знайдемо свого Марселя" Інна Мірошниченко

Моя оцінка ⭐️⭐️⭐️⭐️⭐️ з 5 або 10/10

Основна ідея: автобіографія, психологія, материнство, усиновлення

Ця книга у моїй голові поділилася на 3 частини.

У першій Інна розповідає про своє дитинство та формування її стосунків з мамою, татом, бабусею, прабабусею. Тут можна підхопити значну ностальгію, згадати своє дитинство, знайти і дуже схоже і десь різне, про покоління, які виростали у радянському союзі, і навмисно або ні закладали такі ж ідеології у вихованні своїх дітей.

По-своєму не простими для Інни були стосунки з мамою, не тому що вона не любила її, а тому що сама не знала, що таке любов мами. Як влучно було сказано у книзі: «Скалічені душі ростили інших скалічених душ». Інна розповідає як вона зрозуміла свою маму і з роками ставала до неї тільки ближчою. Ця частина буде особлива знайома тим, хто народився у 80-х 90-х. *У цьому реченні я видала, що мені самій вже давно не 20, і я все ще часто ставлю смайлики дужками))) Зате ставлюся я до себе значно краще ніж у 20, і це сильна перевага дорослих дорослих (завуалювала як могла, то все жарти).

У другій частині книги Інна розповідає про навчання і карʼєру юристки, про свою самооцінку та вимогливість до себе, про зустріч з майбутнім чоловіком, стосунки, побут, народження дітей, прийняття себе та своєї (не) ідеальності, як дружини, матері, жінки… І ось тут напевно кожна може знайти себе.

Інна також говорить про свої проєкти, про те як починала вести свій блог, про гейт (хейт). Про те, чому думка людей, які мають інші цінності завжди буде лише субʼєктивною.

Тут можна підхопити роздуми, натхнення і розуміння до себе, що приходить з досвідом.

💔 А ось третя частина змушувала ковтати сльози і збирати їх у ком. Інна делікатно описувала моменти про дітей сиріт в Україні, їх умови життя, психічний та фізичний стани. Та все одно було боляче читати, і розуміти, що є так багато байдужих людей, що система ніколи не передбачала найкращого для дітей сиріт, хоча вони заслуговують на це за умовчуванням.

❤️‍🩹 Інна не прикрашала тему усиновлення як щось надзвичайно гарне та інстаграмне, але в її словах стільки безумовної любові. Вона щиро розповіла про важкі адаптаціїні періоди дітей у їхній родині, про власні невдачі і почуття. Але в той же час було безліч світлих думок про тепер уже їхніх дітей Марселя та Ангеліни, про душевні та фізичні глибокі рани які затягуються, коли діти відчувають любов до себе просто через те, що вони є. Про те чому важливо не перероблювати під себе чи свою родину усиновлених дітей, а просто вчитися приймати їх такими як є і зробити все можливе, щоб їх життя стало світлішим та сповненим любові. Про любов, яка приймає усе що інші вважають не нормою…

В цій частині багато крутих думок, які можна розбирати на цитати.

Відгук під пледом Книжкові хроніки Анімант Крамб – Лінь Ріна

Моя оцінка: ⭐️⭐️⭐️⭐️⭐️ з 5 або 10/10

Оцінки по категоріям:
Герої 5/5
Сюжет 5/5
Романтика 🥰
Атмосфера 5/5
Фінал 4.5/5

Улюблена цитата з книги:

«Так ми й сиділи мовчки, і моє серце наповнювалося спокоєм, а в душі росло переконання, що це не дуже й погано, коли ми такі схожі. Уперше я відчула, що читати в присутності інших добре. Немає потреби прикидатися говіркою чи соромитися того, що я не така, як інші. Ми двоє сиділи разом у кімнаті, кожен зі своєю книжкою та думками, але це був наш спільний світ»

19-річна Анімант походить із шляхетної сімʼї, яка проживає у маленькому містечку. Вона виросла у суспільстві, де найціннішим надбанням вважаються статки людини та вигідна партія для шлюбу. Проте Анімант зовсім відрізняється від молодих дівчат її оточення, які зазвичай прагнуть саме цього. Вона живе у світі книжок, вважає себе достатньо розумною і зовсім не знає, що таке справжнє кохання.

Спочатку авторка відкриває нам багато світлих рис героїні Анімант, вона вихована та стримана, але в той же час завжди має власну думку, розумна, сильна та рішуча.

Коли Анімант потрапляє до Лондона у якості помічника бібліотекаря, перед нею відкривається ще більший світ книжок та людей. Ані не боїться брудної роботи в бібліотеці, вона стає все більш вправнішою, але її стосунки з мовчазним та колючим бібліотекарем містером Рідом не назвеш найкращими.

Анімант хоче довести світу, що жінка може бути розумною, може не хотіти заміж, може навчатися і працювати на рівні з чоловіками, але все це веде до супротиву та упереджень у суспільстві. Та разом з тим, вона сама вчиться та викриває свої не найкращі людські риси. Вона пізнає, що таке справжня дружба, сімʼя і кохання. Її зміни дуже разючі, бо тепер вона любить не тільки книжки, але і людей.

З іншого боку Томас Рід, мовчазний, бурхливий, занадто таємничий, важкий у відносинах з людьми постає одразу з не найкращими рисами, але поступово автор відкриває нам його позитивні риси. За відносинами цих двох дуже цікаво спостерігати. Вони викликають симпатію.

Мені сподобалося, як авторка описувала почуття, переживання та боротьбу усередині Анімант, це було по-справжньому.

Відгук під пледом "Чоловік на імʼя Уве" Фредрік Бакман

Моя оцінка: ⭐️⭐️⭐️⭐️⭐️ з 5 або 10/10

Оцінки по категоріям:
Герої 5/5
Сюжет 5/5
Романтика 🥰
Атмосфера 4/5
Фінал 4.5/5

Кілька улюблених цитат з книги:

“Усі люди хочуть жити гідним життям, просто різні люди по-різному розуміють, що таке гідність”

“У кожного чоловіка в житті настає момент, коли він вирішує, яким чоловіком він збирається бути: тим, що дозволяє витирати об себе ноги, чи тим, що не дозволяє”

“Коли когось втрачаєш, то починаєш сумувати за найдивнішими речами. Зовсім незначними. За усмішками. За тим, як вона поверталася уві сні. Навіть за перефарбовуванням кімнати для неї”

Ця історія просто залишиться у моєму серці надовго. Із розділу в розділ мої емоції змінювалися, то я широко посміхалася, то розчулювалися, то вибухово сміялася, то витирала слізні очі.

Історія, яка понад усе вчить любити життя, любити людей, любити тварин, любити дітей, і що обовʼязково є ті, хто на це заслуговують, якщо їх розгледіти. Це було неймовірно тепло, смішно та приємно читати.

Сюжет книги ні разу не просів, кожен персонаж був доречним, часто було легко зрозуміти почуття Уве. Він такий собі інтроверт-буркутун з великим серцем. Він просто справжній чоловік покоління моїх дідусів і батьків. Він уособлення того, що кожен має в собі приємне та неприємне.

Ця книга велика сатирична оповідь про зіткнення різних поколінь і це так відгукується, бо надзвичайно знайомо майже кожному.

Книга буде у моєму особистому топі!

Відгук під пледом «Що знає вітер» Емі Гармон

Моя оцінка ⭐️⭐️⭐️⭐️⭐️ з 5 або 10/10

Оцінки по категоріям:
Сюжет 5/5
Герої 5/5
Романтика 5/5
Атмосфера 4/5
Фінал 4.5/5

Ірландія ніколи не приваблювала мене як країна для подорожей чи життя, але у цій книзі ірландська атмосфера та історія на тлі життя у маленькому містечку дуже припадає до душі. Головна героїня Енні подорожує у часі і опиняється в 1921 році, коли в країні точиться війна за незалежність. Вона зустрічає лікаря Томаса Сміта про якого раніше вже чула від дідуся. Не дивлячись на доволі повільний стиль викладу авторки, події дуже закручуються і стає ще цікавіше.

Мені сильно сподобалися головні герої, вони особистості самі по собі, але разом як споріднені душі і неймовірно пасують одне одному. Енні кмітлива і розумна, як мудра жінка знає коли промовчати, а коли говорити. В ній бʼє приємна жіноча енергія, а інше складно описати словами. Але дуже легко зрозуміти чому Томас так сильно її покохав.

Томас це взагалі взірець для чоловіків по відношенню до людей і до коханої людини. Він саможертовний, відданий, надзвичайно добрий, люблячий, сильний, зрілий та мудрий. Він не постає в ролі принца на білому коні, він реальний. Він як батько виховує осиротілого сина своїх друзів.

Між героями дуже щирі та глибокі почуття, чого тільки варті записи Томаса про Енні у його щоденниках.

Авторка вміло описала багато деталей: зовнішність героїв, елементи їх одягу в 1920-х роках, прикраси, зачіски, макіяж та ін.

А ще мені дуже сподобалася поезія Єйтса на початку кожного розділу, перечитувала по декілька разів.

Фінальна частина книги стає достатньо напруженою і серйозною, я і справді переживала, що з ними буде далі. Історія має логічний кінець і ніби не потребує доповнень. Але залишає місце, щоб читач міг трохи додумати частинку подій. Авторка майстерно пише про події війни, багато чого я і не знала би, а тепер це так близько і зрозуміло…

Це історія, яку би я захотіла перечитати, і книга, яку би я залюбки мала на своїй полиці, а ще я б із задоволенням подивилася екранізацію.