Книга дуже сильна. Читалася непросто, але цікаво. Варто відзначити, що авторка часто використовує кримськотатарські слова, і через це читання іноді ускладнюється й уповільнюється. Але з іншого боку, я вдячна за можливість дізнатися багато нових слів — на час прочитання ніби стала трохи ближчою до кримських татар, їхньої культури та цінностей. А зараз це особливо важливо й актуально.

Це дуже правдива й через це болюча історія. Вона про людей, які опинилися в центрі подій під час окупації Криму та Революції Гідності. Тоді я була ще підлітком, але зараз, прочитавши цю книгу, змогла більш свідомо переосмислити ті події.

Це точно не легке читво, але воно варте часу. Якщо вас цікавить українська історія та доля звичайних людей у великі переломні часи — раджу почитати.

Я люблю книги цієї авторки — звісно, деякі більше, а деякі менше. На жаль, ця книга потрапляє до категорії «менше». Для мене в ній виявилося замало любовної історії.

Так, сюжет цікавий. Протягом усієї книги відчувалася певна моторошна загадковість — це було нетипово, і це, безперечно, є плюсом твору. У кожного героя — свій «скелет у шафі», і кожен викликає суперечливі емоції. Це також зараховую до переваг книги.

Можливо, на моє сприйняття вплинуло те, що я взяла цю книгу в подорож — мій настрій не збігався з атмосферою твору. Тож можу підсумувати: ця книга — не легке чтиво для подорожі.

Все ж мої фаворити від Джіо — це "Бунгало" і "Ранкове сяйво". Ставлю 7 "Останній Камелії", і точно не більше.

“Сірі бджоли” — це щемка історія наших воєнних часів (2014 року), сіра зона на Донеччині і безжальна реальність буття моїх земляків — людей, які просто хочуть жити, займатися своїм ремеслом, любити, бути — просто мирно жити.

Але життя — несправедливе й безжальне. У селі залишаються жити — чи, радше, виживати — двоє друзів дитинства... а може, найбільших ворогів? Війна підкидає нові випробування, які головні герої на свій страх і ризик намагаються долати. Хотілося б жити в тому світі, де автор має просто бурхливу фантазію і вигадав усі ці події, але, на жаль, це — життя тисяч, а може, й мільйонів людей. І правда ця — дуже болюча та гірка.

На тропі з кримськими татарами я не могла стримати сліз — серце розривалося від болю, несправедливості й, у певній мірі, безсилля перед обставинами, які постають перед героями. Та найболючіше те, що паралельно з нашим сьогоденням ця історія — чиєсь реальне життя.

А ще великим прикладом для мене є головний герой, який, попри своє тяжке буття, зберігає любов у серці, залишається людяним, не опускає рук і не зраджує справі свого життя.

Книга читається легко, але залишає глибокий слід у серці. Дуже раджу до прочитання. До речі, в Театрі на Подолі в Києві йде вистава за цією книгою. Якщо маєте можливість відвідати — це моя щира рекомендація.

Ох і важко мені читалася ця книга. Ні, не подумайте, що вона написана якось надто складно — зовсім ні. Просто я зовсім не прониклася героями. Вони мене всі просто дратували. Можливо, я не одна така, але мені важливо, щоб у книзі був хоча б один герой, яким я могла б захоплюватися або за якого щиро переживати. А тут — ні того, ні іншого…

Але з плюсів — це сюжет. Він точно небанальний. А розв’язка була ну дуже непередбачуваною.

Ще одна сильна сторона книги — тонкий і точний психологічний аналіз персонажів. У кожного — свій «скелет у шафі», і мені було цікаво розмірковувати над причинно-наслідковими зв’язками їхньої поведінки.

Чи могла б я радити цю книгу? Гадаю, що так — але передусім заради нестандартного сюжету.

Гортайте далі, якщо ви в пошуках легкого роману або обираєте книгу лише за красивою обкладинкою, яка так і шепоче: «Купи мене».

АЛЕ — точно раджу придивитися до цієї книги тим, хто шукає чтиво для рефлексії, для пошуку життєвих цінностей та відповідей на запитання: «Що таке любов?».

Ця історія брата і сестри, та їхнього втраченого раю, ще довго не відпускала мене після прочитання. Вона наштовхувала на безліч роздумів, відповіді на які я могла знайти лише в собі. Я читала не поспішаючи, аналізуючи всі карколомні моменти сюжету, і це мені дуже сподобалося. Бо, погодьтеся, читати однотипні романи, сюжет яких забувається вже за місяць — часом набридає. Але це — зовсім інше. Гадаю, кожен знайде у цій книзі щось для себе.

Окремо хочу відзначити стиль написання авторки. Мене вразило, як майстерно вона могла описувати події майбутнього, теперішнього й минулого у трьох реченнях, що йдуть одне за одним. Я ще не зустрічала такого.