Коли бачиш назву “Scrum. Навчись робити вдвічі більше за менший час”, одразу виникає підозра, що це буде чергова «магічна пігулка» від гуру продуктивності, який жодного разу не залипав у робочому чаті, поки горить дедлайн. Але ні. Ця книга — не про пафос. Вона — про здоровий глузд. Який, як виявилось, у робочих процесах трапляється рідше, ніж хотілося б.

Scrum — пояснює принцип, який, здавалось би, мали б викладати в школі ще після таблиці множення.
Суть проста: розбий великі завдання на малі, роби їх короткими “спринтами” з чітким дедлайном, не розтягуй планування на віки, постійно аналізуй, що не працює, і не займайся дурницями.

Ось одна з фраз, яка особливо влучна:
“Дедлайни — це добре. Якщо ти не знаєш, коли маєш щось завершити, ти просто цього не завершиш.”
Тут автор прямо бʼє по найболючішому, вічному “я ще не почав, бо треба спочатку подумати як краще”.

І ще одне:
“У 80% випадків люди працюють не над тим, що справді має значення.”

На практиці Scrum — це візуальна система керування задачами.
Проста дошка. Три стовпчики:
• ЗАВДАННЯ — все, що треба зробити
• ВИКОНУЄТЬСЯ — те, що ти зараз робиш
• ВИКОНАНО — переможна зона

І так, це виглядає як щось із дитячого садка. Але саме тому воно працює.
Бо мозок любить просте. І йому дуже подобається, коли щось фізично переміщається в колонку “Виконано”. Це буквально маленький дофаміновий тріумф.

Scrum — не чарівна кнопка. Це набір здорових принципів:
• скорочуй плани
• працюй командно, не як один супермен
• перевіряй результати постійно
• відмовляйся від зайвого
• не чекай, поки стане ідеально — запускай і покращуй в процесі

Висновок:
Це книжка не для «айтішників». Вона для всіх, у кого був список справ, який нагадував незавершений роман Пруста. Якщо хочеш просту, але дієву систему — бери.
І нехай твоя дошка “Завдання-Виконується-Виконано” буде повніша справа, ніж зліва. Бо саме там живе продуктивність. І трохи щастя.

Книга “Стратегія, що працює” пропонує альтернативний погляд на формування стратегій, зосереджуючи увагу на побудові бізнесу навколо ключових можливостей (capabilities), а не навколо ринків чи продуктів. Такий підхід, безумовно, заслуговує на увагу — він логічний, структурований і підкріплений кейсами з реального бізнесу. Автори переконливо доводять, що успіх компанії зумовлений не лише правильним вибором напрямку, а й здатністю будувати операційну модель, яка системно підсилює стратегічні пріоритети.

Водночас книга не позбавлена недоліків. Багато ідей подані у формі, що виглядає надто очевидною для досвідченого читача. Часто замість глибокого аналізу ми отримуємо повторення однієї й тієї ж думки — що успішні компанії повинні інвестувати у свої ключові компетенції. Очевидна правда, яка не завжди розкривається з належною глибиною чи конкретикою.

Також бракує критичної рефлексії щодо складнощів впровадження запропонованого підходу. У реальному світі розбудова «унікальних можливостей» часто стикається з політикою, обмеженими ресурсами, відсутністю гнучкості в культурі компанії. Автори згадують ці виклики, але не аналізують їх достатньо детально, щоб дати практичні інструменти подолання.

Попри це, книга має значну цінність для стратегів, консультантів і керівників, які шукають системний підхід до побудови довгострокової конкурентної переваги. Вона може бути особливо корисною для тих, хто переглядає основи бізнес-моделі своєї компанії або намагається збудувати операційну систему, яка справді підтримує стратегічний вибір.

Вердикт: варто прочитати як структуроване нагадування про важливість внутрішньої цілісності бізнесу, однак не очікуйте проривних інсайтів

Випадково потрапила мені до рук. Почнемо з того, що раніше я взагалі не чув про «емоційний інтелект» і спочатку здавалося що це якийсь маркетинговий хід. Книга відкрила очі на деякі речі та допомогла краще зрозуміти себе

Топ по корисності в своїй категорії

Не знаю чому такий низький рейтинг у цієї книги, я би назвав її дуже корисною. Фактично вижимка з багатьох книг про бізнес.