Читала книгу вже вдруге і враження не такі яскраві, як після першого прочитання, хоча персонаж Дискосвіту Смерть і досі в топі улюблених.
Смерть трохи притомився і взяв собі в помічники добросердечно Морта, якого більше ніхто не схотів брати а учні.
Смерть мабуть хотів не так помічника, як зятя, але Морт пригледів собі принцесу, яка мала б померти. Та що буде з Дискосвітом, якщо Морт її врятує?
Гумор у циклі про Смерть дуже саркастичний, тут більше глибоких думок про людське життя. Раджу цей цикл однозначно, хоча читається не дуже динамічно

Пам'ятаєте у ромкомах 90-х були героїні-блондинки, яких кидав головний герой фільму заради Мег Раян, Керсті Еллі чи Сандри Баллок? Ті фіфи, що здригалися від однієї думки, щоб заночувати в палатці. Так от, головна героїня цієї книги Нора, саме така. Типова жителька Нью-Йорку, яка обожнює свою роботу літературної агентки, списки, контроль і молодшу сестру Ліббі.

Ліббі просить сестру поїхати з нею в маленьке містечко Південної Кароліни, щоб відпочити перед третіми пологами і провести час з нею та спробувати зрозуміти весь шарм таких місць. Там Нора зустрічає редактора Чарлі, з яким мала не вдалу зустріч 2 роки тому (типу від ворогів до коханців, але слабенько).

З плюсів: смішні діалоги, цікавий погляд на те, що для кожного своє щастя.

Особисто для мене: дуже слабенькі сцени 18+ (це явно не сильна сторона авторки), особливо коли перед цим прочитала Гувер і Гейзелвуд.

Ромкоми в мене заходять максимум 3 дні, а тут 6 днів я її вимучувала, хоча я довго чекала на її переклад і мабуть мала завеликі очікування 🤷. Мене сильно дратували постійні повтори опису брів Чарлі і складки його губи, було забагато відносин Нори і Ліббі, і замало комунікації з Чарлі. Мала б бути чудова атмосфера маленького містечка, але було багато атмосфери Нью-Йорку. Травма з мамою, яку б нормальна жителька міста, вже давно б пропрацювала з психологом, мене чогось зовсім не зачепила. І мені було дуже мало тематики книг, як на професії головних героїв: лікар схожий на Салмана Рушді, згадали Дарсі і Гідкліфа, та Бріджертонів - серйозно?

Оцінила на 7/10, це третя книга авторки яку я прочитала і поки що Емілі Генрі для мене смішна, але не гаряча, якось мало хімії між героями, але раджу - буде весело.

Лізі закінчує школу і мріє про кохання як в ромкомах. Весь вільний час вода переглядає колекцію покійної мами з любовними фільмами і сама виглядає як героїня цих фільмів. І ось, перед самим випускними в школі з'являється Майкл - її дитяче кохання. Ліз впевнена - це той самий головний герой її роману. Та він не звертає на неї уваги і тут на допомогу приходить сусід Весс, який так любить позлити дівчину.

Книга ніби збірна солянка ромкомів мого дитинства і юності, відсилки на які постійно виникають в книзі і це схоже на стьоб, авторка сама весь час пише з якого це фільму. Також багато музики, бо Лізі має талант до всіх подій добирати саундтреки (на YTmusic є плейлист до книги). Мене лиш бентежив нюанс, що книга про підлітків, без сцен 18+ і вона ідеальна для читання в юному віці, та наврядчи сучасні підлітки бачили хоч один із згаданих фільмів (хіба такі ж дивакуваті як Ліз). Книга ніби сценарій до тих фільмів з Хіларі Дафф, які я дивилася у школі, тому захотілося навіть подивитися Брудні танці чи Історію попелюшки ☺️.

Книга легка, іронічна, поверхова, бо чоловічий персонаж взагалі не розкрили (особливо глибини не шукайте взагалі в романі), тому поставила 4/5. Але раджу, якщо ви любите колишні класичні фільми про кохання, а не ці придуркуваті які виходять зараз в кіно. Це прям шаблон класики з випускним у фіналі.

Довгенько я ходила навколо цієї книги, авторки та й жанр зовсім не мій - нарешті наважилася. Чомусь думала, що буде страшно, але було скоріш огидно і навіть тут головним стало кохання (у мене діагностується передоз ромкомів🫣).

Окремо зазначу, що я уникаю читання книг про зґвалтування, тому ці переживання в книзі мені давалася найважче. Не скажу, що авторка аж так сильно заглибилася в цю проблему, але як для жанрової літератури, розкрила вона її непогано.

Дектив Джейн Ріццолі 33 роки і вона єдина жінка в команді, що розслідує вбивство. До розслідування жорстоких убивств жінок приєднується Томас Мур, який ставиться до неї на рівних на відміну від колег. Доктор Кетрін, яка єдина вижила 2 роки тому - вбивши маньяка що працював за такою ж схемою, знову опиняється в центрі уваги збочинця, якщо її мучитель мертвий, то хто тепер полює за нею?

Я майже до кінця книги була впевнена, що головним героєм серії є дектив Мур, його тут явно було більше і він самий позитивний персонаж, та й цікаво було б спостерігати за їхніми стосунками з Ріццолі. Виявилося, що це Джейн, яка мене трохи дратувала, тут головна. Жінка росла в тіні своїх неймовірних братів та постійно боролася за увагу батьків. Тепер, вона бореться за рівність з колегами, і якщо чесно вдається їй це не дуже, але не тому що хлопці такі сексисти (хоч і такі там теж є). А от успішна хірург Кетрін Корделл її дратує, бо вона жіночна, приваблива, всі її люблять і це не заважає їй бути успішною в кар'єрі та висновків розумна Джейн так і не зробила.

Книга читалася легко, як не дивно мені сподобався такий вид релаксу. Хоча дуже схоже на купу серіалів, які я дивилася в 90-х. Оцінила на 7/10, можливо навіть спробую продовження серії, або ж іншу книгу авторки.

Коллін Гувер в подяках до цього роману написала, що планувала написати ромком, але персонажі вирішили інакше. В результаті вийшло море сліз у всіх героїв книги і у мене 😭.

Кенна просиділа у в'язниці 5 років і ось нарешті вона приїздить у містечко де живе її донька, яку вона не бачила жодного разу. Батьки її коханого Скотті весь цей час виховували її донечку і вони зовсім не хочуть бачити її в житті своєї онуки. В ній вони бачать причину смерті сина, тож шансів навіть побачити своє дитя в неї немає. Однак ще є Леджер - найкращий друг її коханого, сексуальний бармен в татухах і найкращий друг її дочки.

Розповідь ведеться по черзі то від Кенни, то від Леджера і вони мають щось вирішити з тим, що їх тягне одне до одного. Найбільша інтрига в книзі, як на справді помер Скотті? Лише це тримає хоч якусь інтригу в книзі.

Початок і фінал я читала на одному подиху через сльози, а от середина мене трохи розчарувала, бо нічого не відбувалося, просто герої таємно зустрічалися і боялися, що хтось про це дізнається.

Загалом це не найкращий роман авторки, щось схоже на "Огидне кохання" та "Без Меріт", як завжди у Гувер динамічно, легко, діалоги з гумор, то моє улюблене у авторки, хоч при цьому не легкі теми і долі персонажів. З усіх книг авторки які я вже прочитала, ця десь на 5 місці (а прочитала я 6). Мені не дуже сподобалася Кенна, якась вона було ніяка, а от Леджер - просто ідеал 🥰. Загалом я отримала, те по що завжди ходжу до пані Гувер - історія яка відволіче на пару днів, бо якось вміє вона бити по емоціях, при цьому особливо не заглиблюючись в персонажів.