З перших сторінок читання «Сутінки», світ навколо зник. Пенелопа Дуглас закинула мене в Блекчерч — похмурий маєток, де кожен коридор дихає таємницями, а кожен погляд Вілла Грейсона — це виклик.
Ця книга — не просто фінал серії «Диявольська ніч», це вибух емоцій, де любов і ненависть сплітаються так тісно, що ти не знаєш, за що вболівати сильніше.

Вілл — той самий бунтар, якого я полюбив у попередніх книгах, але тут він розкривається з нової сторони: зранений, одержимий, але готовий боротися за своє.
Еморі ж, його протилежність і водночас половинка, — дівчина, яка змушує серце битися швидше. Її сила не в гучних словах, а в тихій стійкості, що пробиває навіть найтемніші стіни.

Їхню історію я б назвав танцем на краю прірви, де кожен крок може стати останнім. Від їхніх діалогів, просякнутих болем і пристрастю, неможливо відірватися.
Дуглас майстерно жонглює напругою: від моторошної атмосфери Блекчерча до сцен, де ти буквально відчуваєш жар між героями. Так, тут є моменти 18+, але вони не просто для шоку — вони розкривають персонажів, оголюють їхні страхи й бажання. А ще ці несподівані повороти сюжету!

Щойно здається, що ти розгадав усі таємниці, як Пенелопа кидає нову загадку, від якої щелепа падає.

Що мене вразило найбільше? - саме як Авторка закрила всі сюжетні лінії серії, давши кожному герою свій голос.

«Сутінки» — це не просто книга, це прощання з улюбленими персонажами, яке залишає солодкий післясмак.
Я сміявся з дотепів Вілла, плакав над минулим Еморі й тремтів від передчуття, коли вони опинялися наодинці.

Ця книга — мій особистий Блекчерч: місце, куди я хочу повертатися знову й знову. Вона для тих, хто готовий зануритися в темряву, щоб знайти світло.

Моя оцінка 10/10 — і жодного шансу залишитися байдужим!

«Колонія» – це справжній мега вибух для фанатів фантастики!
Макс Кідрук забрав нас читачів у 2141 рік, де Земля – це суцільна гігантська катастрофа: клімат з’їхав з глузду, пандемії, політичний хаос.

А на Марсі люди будують колонії, але й там не все в ідеальному солодкому – боротьба за владу, ресурси й виживання.

Книга – величезна цеглина, майже тисяча сторінок, але відірватися неможливо, читається на одному подиху, вклав в неї пару-трійку ночей, але не шкодую.

Це як дивитися блокбастер, де кожен герой – зі своїм характером, проблемами й мріями. Ти їм віриш, переживаєш, ніби вони реальні.
Кідрук круто змішав науку, інтриги й людські драми. Карти Марса, ілюстрації – усе це робить історію живою, ніби ти сам ходиш по червоній планеті. Іноді губишся в купі персонажів чи подій, треба бути уважним. Але це не псує кайфу. Книга не просто розважає – вона змушує задуматися, що ми робимо з нашим світом і чи не чекає нас таке ж майбутнє. Для тих, хто любить розумну фантастику, – це must-read.

Уже хочу сиквел!