Макова війна.
На сторінках «Жорж» відкриває світ війни,
Де Жинь іде, як полум’я в імлі.
Її душа це буря, що пала,
Сирітський шлях до академії вела.
Шаманський дар і біль у серці тліє,
Переклад чистий, мов струмок, леліє.
Війна гризе, як звір, її нутро,
Та дух міцніший, ніж усе те зло.
Ця книга - виклик, що в душі живе,
І до казки казку, що болить, але зове.«

Республіка Дракона
Жинь повертається, як буря на поріг,
Її душа - це меч, що трощить ворогів.
Війна палає, і тримає ритм,
Події лл'ються, наче древній міт.
Інтриги й втрати, серце рветься враз,
Любов і зрада - вічний їхній глас.
Шаманський вогонь у венах горить,
Кожен рядок - це напруга, і серце тремтить.
Ми вистроїм міст до світу, де війна,
Ця книга - вогонь, все знищить дотла.

Полум’яний бог.
Фінал трилогії - як блискавка в імлі,
І Жинь стоїть так непохитно на золі.
Її вибір – це ніж у серце нам,
Війна руйнує все, та дух без злами,
Боги палають, й світ іде до драми...
Кожен рядок – це відгомін надії,
Крокуй, і не спиняйся - йди др мрії...
Та Душу книги Автор зберегла нам до кінця,
І сага повна чаша, як мистецтво - вічна боротьба.

З перших сторінок читання «Сутінки», світ навколо зник. Пенелопа Дуглас закинула мене в Блекчерч — похмурий маєток, де кожен коридор дихає таємницями, а кожен погляд Вілла Грейсона — це виклик.
Ця книга — не просто фінал серії «Диявольська ніч», це вибух емоцій, де любов і ненависть сплітаються так тісно, що ти не знаєш, за що вболівати сильніше.

Вілл — той самий бунтар, якого я полюбив у попередніх книгах, але тут він розкривається з нової сторони: зранений, одержимий, але готовий боротися за своє.
Еморі ж, його протилежність і водночас половинка, — дівчина, яка змушує серце битися швидше. Її сила не в гучних словах, а в тихій стійкості, що пробиває навіть найтемніші стіни.

Їхню історію я б назвав танцем на краю прірви, де кожен крок може стати останнім. Від їхніх діалогів, просякнутих болем і пристрастю, неможливо відірватися.
Дуглас майстерно жонглює напругою: від моторошної атмосфери Блекчерча до сцен, де ти буквально відчуваєш жар між героями. Так, тут є моменти 18+, але вони не просто для шоку — вони розкривають персонажів, оголюють їхні страхи й бажання. А ще ці несподівані повороти сюжету!

Щойно здається, що ти розгадав усі таємниці, як Пенелопа кидає нову загадку, від якої щелепа падає.

Що мене вразило найбільше? - саме як Авторка закрила всі сюжетні лінії серії, давши кожному герою свій голос.

«Сутінки» — це не просто книга, це прощання з улюбленими персонажами, яке залишає солодкий післясмак.
Я сміявся з дотепів Вілла, плакав над минулим Еморі й тремтів від передчуття, коли вони опинялися наодинці.

Ця книга — мій особистий Блекчерч: місце, куди я хочу повертатися знову й знову. Вона для тих, хто готовий зануритися в темряву, щоб знайти світло.

Моя оцінка 10/10 — і жодного шансу залишитися байдужим!

«Колонія» – це справжній мега вибух для фанатів фантастики!
Макс Кідрук забрав нас читачів у 2141 рік, де Земля – це суцільна гігантська катастрофа: клімат з’їхав з глузду, пандемії, політичний хаос.

А на Марсі люди будують колонії, але й там не все в ідеальному солодкому – боротьба за владу, ресурси й виживання.

Книга – величезна цеглина, майже тисяча сторінок, але відірватися неможливо, читається на одному подиху, вклав в неї пару-трійку ночей, але не шкодую.

Це як дивитися блокбастер, де кожен герой – зі своїм характером, проблемами й мріями. Ти їм віриш, переживаєш, ніби вони реальні.
Кідрук круто змішав науку, інтриги й людські драми. Карти Марса, ілюстрації – усе це робить історію живою, ніби ти сам ходиш по червоній планеті. Іноді губишся в купі персонажів чи подій, треба бути уважним. Але це не псує кайфу. Книга не просто розважає – вона змушує задуматися, що ми робимо з нашим світом і чи не чекає нас таке ж майбутнє. Для тих, хто любить розумну фантастику, – це must-read.

Уже хочу сиквел!