Якби цю книгу не обрав книжковий клуб, я б навряд чи її прочитала, адже одразу віднеслась до неї скептично, бо це виглядало як чергова «відсилка» на «Таємну історію», яка мені взагалі не сподобалась. Так, є люди, які люблять читати про темні академії, культи, закриті групи людей тощо. Попри це я вирішила прочитати «Зайчика», очікуючи щось в стилі чорної комедії, де може бути багато крові і рожевого, але ні.

Це чергова історія про студенток, про групу дівчат із заможних родин, які люблять кольорові, яскраві речі й мають певний культ, про який замало інформації.

Стиль написання мені трохи нагадав «Луни» Пилипа Білянського. Взагалі люблю подібний стиль введення історії, коли ми скачемо з минулого у теперішнє, або поринаємо з героєм у його думки й повертаємося назад. Можливо завдяки цьому я змогла дочитати книгу, але на початку це виглядало не дуже, я часто «спіткалась» об деякі речення, а згодом історія пішла плавно.

Якщо загальну історію з натяжкою можна назвати непоганою, проте, кінець стирає її повністю. Можливо й сама авторка не збиралася написати щось серйозне, щоб шукати в цьому якийсь глибокий сенс, але був момент, який мене розсмішив.

Головна героїня та інші персонажі розкриті недостатньо. Не зрозуміло звідки у неї взялася мотивація стати однією з Зайчиків, які виглядають і ведуть себе відштовхуюче, принаймні для мене. Нам мало розкрили й самий про культ і як це почалося.

Не можу сказати, що це було погане читання, але й не варто очікувати чогось аж такого. На один вечір нормально.

Я гадала, що після «Колонії» навряд чи прочитаю щось з творчості Кідрука, але мені стало цікаво після того, як побачила критику від сестри. Я не читала анотації та взагалі не знала про що книга й, тим більш, не очікувала чогось подібного від цього автора.

Основна тема книги це паралельні виміри, а я таке люблю. Після книги Крауча «Темна матерія», мені ця книга зайшла дуже добре. Була критика про те, що забагато інформації про персонажів, які не відіграють ніякої ролі в сюжеті та описів вулиць чи архітектури міста. Особисто для мене це не було мінусом, навпаки, я більше поринула у життя міста та людей у будинку з ліфтом, який має свою таємницю. Стосунки в родині, а особливо діда з онуком мене зачепило. У всьому відчувалася родинна турбота та любов, хоча й головний герой переживав складний період і не міг повною мірою усвідомити, що він насправді щасливий. Все-таки єдиним мінусом, який я можу виділити, що у Кідрука, коли щось стається погане, то воно стається у всіх сферах і цього занадто багато, навіть, якщо так дійсно може бути у житті. Вчинки деяких персонажів жахливі й те, як закривається їхня арка — сумно.

Стосовно наукової частини у книзі, де згадувалися науковці та пояснення деяких речей: як для наукової фантастики (хоча ця книга вважається містичним трилером) це виглядало гармонійно. Знаючи Кідрука та його любов до науки, я чекала, що щось буде пояснюватися науково і це дуже круто.

В цілому я отримала задоволення від читання і рада, що прочитала щось подібне від українського автора.

На курсі з «релігієзнавства» в університеті ми поверхнево торкалися різних релігійних течій, але не пам’ятаю, щоб колись розповідали про мормонів. Можливо тоді цей термін не вживався у нас, а використовували «Святі останніх днів». Бо це вже здається знайомим. Більш детально про мормонізм я почала дізналася не так давно, а саме тоді коли український YouTube почав стрімко розвиватися й зʼявилося чимало відео про релігійні секти. Проте я досі не можу впевнено сказати, хто такі мормони. З однієї сторони їхня категоричність у введені здорового способу життя, а саме відмова від алкоголю, сигарет, кави, чаю та деяких газованих напоїв — мені подобається. Також думка про те, що пророки народжуються досі й ними може бути будь-хто зі спільноти. Однак багато з цього ми можемо спостерігати в інших течіях. Крім цього мормони постійно готуються до кінця світу. Сьогодні це вже не здається божевіллям. Але чи не є це ще одним субʼєктивним тлумаченням християнства?
У сімʼї Вестовер семеро дітей і лише четверо змогли піти з неї. Саме жага до знань змусила їх ризикувати знайомим заради незвіданого. Матір у цій історії ще досить адекватна жінка, але деякі жахливі обставини дещо похитнули цю адекватність і мені стало прикро, що така людина так глибоко застрягла в цьому світі та йшла під впливом психічнохворого чоловіка.
Ця книга показує наскільки важливою є будь-яка освіта для людини, що жага до знань є частиною нас. Як фанатизм та особиста незрілість дорослих ламає життя дітям. Вона розкриває багато важких моментів з якими зіштовхуються діти не лише в релігійних родинах, а й просто менш освічених.
Це було досить емоційне читання. Я зупинялася на деяких абзацах, реченнях, фразах, щоб зайти в чат до друзів та висловити свої емоції. І чим далі я просувалась, тим важче ставало емоційно. Вірити чи ні в цю історію — справа читача, але я вірю, що більшість з цього правда.