Такі основні поняття інституту доказового права як докази та доказування - це завжди складна система, оскільки правовий інститут доказів і доказування є невід’ємною складовою внутрішньої системи процесуального права, що визначається сукупністю норм конкретної галузі права. 

Ці норми у свою чергу регулюють: 

• предмет і межі доказування; 
•  обсяг процесуальних повноважень суб’єктів доказування; 
•  умови належності, допустимості, достовірності та достатності доказів; 
•  види та джерела їх походження; — особливості процесуального порядку отримання, дослідження й оцінки змісту; 
•  процесуальної форми доказів.

Також слід враховувати провідну роль доказів і доказуванні у здійсненні правосуддя, захисті порушених прав та вирішенні спорів з метою утвердження і забезпечення прав і свобод людини на засадах верховенства права. Саме це є головним обов’язком держави і органів правосуддя. 

Отже, процесуальне адміністративне право у межах своїх завдань і компетентностей забезпечує виконання вказаних вище цілей засобами адміністративного судочинства. При цьому при здійсненні судових проваджень забезпечується належна процедура доказування, тобто пізнавальна, розумова (логічна) діяльність в межах процесуальних правових норм, регламентованих КАС України. Ця діяльність здійснюється судом та особами, які беруть участь у справі (сторони, треті особи, представники сторін і третіх осіб), тобто суб’єктами доказування, з метою встановлення всіх обставин справи для визначення юридичних фактів, якими буде правильно вирішено публічно-правовий спір. 

При всьому цьому слід мати на увазі таке – доказування в адміністративному судочинстві на науковому рівні є доволі малодослідженим, переважно є частиною загального підходу до наукового обґрунтування відповідних приписів КАС України. Це дає простір для науки, проте ускладнює практичні застосування норм процесуального права. Відповідно, велике значення надається правовим позиціям Верховного Суду з питань доказів та доказування в адміністративних справах.