Юстейн Гордер. Помаранчева дівчинка

Моя слабинка до скандинавської літератури змушує періодично натрапляти на твори, які потім люблю всім серцем. Вони, чомусь закономірно залишають по собі печаль, але вона світла та добра (якщо можна так виражатись).

"Помаранчева дівчинка" - твір, веселий та щемкий водночас. Про життя та смерть, щастя та відчай, вічність і один момент.
Одного дня юнак Ґеорґ отримає листа від батька, який помер 11 років тому, так і не встигнувши поговорити з сином, як з другом про важливі речі. Лист ставить низку надважливих питань про сенс життя та смерті, на які хлопець поступово знаходить власні відповіді. Також він дізнається зворушливу історію кохання батька та загадкової Помаранчевою дівчинки, яка розпочалася з випадкової зустрічі та перевернула світ для обох.

НЕПЕРЕВЕРШЕНО!

🍊🍊🍊 Це далеко не перша книга, яку я прочитала про сенс життя, його ціну й крихкість, про час, який кожному з нас відведено на цій планеті. Втім, це точно одна із тих, яка змушує зупинитися, задуматися, переглянути, а можливо й змінити свої пріоритети.

📌 "НІіхто не зронив і сльози від розлуки з інтернетом чи таблицею множення. Прощаються зі світом, з життям, з казкою. А ще з небагатьма людьми, яких любиш по-справжньому."

🍊🍊🍊 Ця книга - це лист, написаний тяжкохворим молодим чоловіком, люблячим батьком, для свого маленького сина, який колись стане дорослим. Це історія короткого, але такого повноцінного життя романтика, який мріяв стати поетом. Це спроба заглянути у майбутнє, коли тебе вже не буде.

📌 "Писати осиротілому синові - пекельна мука, хоча читання теж завдасть болю".

🍊🍊🍊 Досить цікаве поєднання казки, філософії, love-story, детективу, приправлене живою, художньою мовою. Одна з тих книг, коли забуваєш про час, сон і повністю піддаєшся владі букв. Одна з тих, яка ще довго тримає в полоні думок, хоч остання сторінка уже давно прочитана. Одна з тих, яку точно захочеться перечитати з часом. Одна з тих, які варто прочитати абсолютно всім...

#улюблені_цитати:
📌 Мені здається, ніби ми, невагомі, витаємо в космосі, обпившись донесхочу міжгалактичного молока, і увесь Всесвіт належить нам.

📌 Я почуваюся зрадженим. Нема за що ухопитися. Порятунку чекати нізвідкіля.
Я втрачу не лише навколишній світ, я втрачу не лише все і всіх, кого любив. Я втрачу самого себе.
Гоп - і нема мене!

📌 - Ми живемо на світі лише оцей єдиний раз!
- Так, тут і тепер.

📌 Навіть не кажи, що природа, мовляв, ніяке не диво, а світ - не казка. Хто цього не збагнув, ризикує не встигнути спізнати казки, як їй настане кінець. І тоді зриватиме із себе шори, протиратиме очі від зачудування, хапаючись за останній шанс віддатися цьому диву, з яким ось-ось доведеться попрощатися і покинути навіки.

Чи любите ви у дощові чи похмурі дні дивитися на яскраві помаранчі? Так? Я теж люблю! Їм я їх дуже рідко, а ось дивитися люблю - жовтогарячі ягідки так і підіймають твій настрій, навіть, якщо вони і просто зображені на обкладинці. І, доречі, згадувана книга мені теж дуже сподобалася, беззастережно!

Така тепла, добра книга, де підіймається безліч філософських питань, яка двічі примусила сльози набігати до очей, але ж життя таке і є.

15-річний головний герой отримує листа від свого померлого 11 років тому батька. Хлопець мало що пам'ятає, але, читаючи довге послання, згадує і розуміє, як багато він запозичив у рідної людиини.

"Немало й хлопчаків, не здатних зазирнути за небокрай, бо їм у голові — лише футбол. У кожному разі віддаль між дзеркальцем косметички та дзеркалом телескопа таки чималенька! По-моєму, це називається «зсувом перспективи». А ще можна назвати «гоп-ефектом», ефектом приголомшення. Ніколи не пізно зазнати гоп-ефекту. Однак більшість людей можуть усе життя прожити й ні разу не усвідомити свого витання в порожнечі."

А ще батько розповів сину цікаву історію про помаранчеву дівчинку, яка, як виявилося, стосується їх обидвох.

Вкотре дивуюся, як можна спокійно жити - у хлопця з'являється гарний вітчим і менша сестра, але живуть вони усі у квартирі батьків покійного батька, а бабуся з дідусем приїздять у гості. Ну, можна ж!

Дуже рекомендую!