Книжка під такою назвою претендує бути прочитаною серед перших у нескінченій черзі. А ні, вона вилежала близько року. Вона – пастка для мене, читача зі стажем, лише трохи меншим за мій вік. І це перша прочитана книжка Маркеса. Саме час почути вигуки: «Як! Ти не читав Маркеса?» Ні. Як і десятки інших Нобелівських лауреатів. Всі вони – не українські автори. Нашим – пріоритет, а іноземців прошу пред’явити паспорти і біографії. Цей так взагалі міг не потрапити до мого списку, як приятель комуністичних режимів, зокрема – Фіделя Кастро. Що ж, гучне світове ім’я спрацювало на письменника, а книжка затягнула у вир захоплення. Сам автор протягом всього свого життя перебував у полоні журналістики, зачудований нею настільки, що й тексти його романів, як репортажі з місця подій, відображали реальних людей і повороти їхніх доль. Бажаю перевірити це припущення. А «Скандал сторіччя» є добіркою п’ятдесяти його газетних і журнальних текстів, написаних з 1950 року по 1984-й. Лише тепер я доторкнувся до журналістики такого рівня. Ким би не вважав себе Ґабріель Ґ. Маркес, він і на газетних шпальтах лишався великим письменником.
«То був вівторок у Калі. Добродій, для якого вікенд став бурхливим періодом поза часом (безслідні три дні), порядно і невтомно перекидав чарку до глупої ночі понеділка. У вівторок зранку, коли розплющив очі і відчув, що кімната заповнена вщерть страшенним головним болем, добродій подумав, що побував тільки на забаві напередодні увечері і прокинувся недільного ранку.»
Що це, на вашу думку? Не початок роману, повісті чи оповідання, а прохідна новина для однієї з еквадорських газет, викладена в незвичайному для журналістики стилі. Маркес вводить читача в образ людини, чий нестримний спосіб життя довів її, врешті решт до нерозумного вчинку: добродій вийшов через відчинене вікно. Падіння завершилося лікарнею для постраждалого, а читач, я впевнений, не читав газетний текст по діагоналі, як нерідко роблять зайняті люди, гортаючи пресу за столиком у кав’ярні. І, що не характерно для різних подібних ситуацій, коли десь хтось надлишком спиртного доводить себе до білосніжної гарячки, ось ця невесела історія іншого порядку. Справа в тому, що Маркесівський герой, прочумавшись, побачив на підлозі квартири живу рибку. Розпач і агонію самої рибки достоту візуалізовано письменником, що колись я, пригадуючи сюжет статті, можу забути її, як витвір пера Маркеса, а вважати, що бачив рибину на власні очі. І, повертаючись до протверезілого колумбійця, його реакція виявилася безутішною: допився! Вважаючи себе невиліковно хворим на гарячку, він не знайшов нічого іншого, як піти з життя. Але того дня смерчем чи тайфуном в містечко Калі нанесло стільки риби, що її побачили не лише жертви перепою, а й багато звичайних містян. Але наш добродій дізнався про це вже на лікарняному ліжку.
Тому, якщо десь побачите книжку Маркеса, сміливо читайте. В «Скандалі століття» червоної пропаганди не помічено.
Неймовірна, дуже цікава, з впізнаваним стилем та мовою – це все про книгу «Скандал сторіччя», яку написав Ґабріель Ґарсія Маркес. Точніше, він написав всі ці п’ятдесят газетних репортажів й колонок, які виходили друком протягом 1950-1984 років, та які зібрали під однією обкладинкою💭
Як стверджував сам Маркес – він не хотів, щоб його пам’ятали як автора «Ста років самотності» та лауреата престижних літературних премій. Перш за все, він був журналістом, який вважав цю професію «найкращим у світі ремеслом» та «новим найстарішим на світі ремеслом».
У книзі ви знайдете роздуми про Гемінґвея, привидів минулого й майбутнього, загадкові розслідування смерті молодої дівчини, розповіді про те, як пишуть романи й поради щодо вивчення літератури.
«Скандал сторіччя» написана дуже цікаво й захопливо. Моментами було дуже смішно, а потім ставало сумно. Хотілося розгадати таємниці та ще краще пізнати автора. Однозначно раджу цю книгу всім, хто цікавиться життям та творчістю письменника, і загалом тим, хто вперше з ним познайомиться.
• Писати книжки – самогубне ремесло. Жодне не вимагає стільки часу, роботи, такої посвяти порівняно з безпосередніми прибутками.
• Коли читаєш автора мовою, яка не є твоєю, відчуваєш майже природне бажання перекласти його. Це зрозуміло, бо однією з насолод читання — як і музики — є можливість розділити її з друзями.
• Кілька місяців тому я сказав Хомі Ґарсії Аскоту, що єдине, що краще за музику — це говорити про музику, і вчора ввечері був готовий сказати те саме про літературу. Та потім обміркував це ретельніше. Насправді єдине, що є краще, ніж говорити про літературу, це робити її добре.
🎧 Inspiracion – Dany Krastan Sanchez
