Спокійно реагуючи на зірковість митців, я випробовую і експлуатую їхні таланти собі на користь. «Вона (він) – краща (кращий)!», - і це провокує мене. Я запрошую книжку письменника до себе, починається дружба: книжка і читач. Три книжки Кларісе Ліспектор чекали на мою увагу два роки, одна з них – «Сімейні узи», найкраща з точки зору знавців, успішно пройшла випробування. І тут я починаю уявно знайомитися з авторкою. Все дуже складно! Дивіться: відома бразильська письменниця українсько-єврейського походження. Навіть приємно усвідомлювати, чи не так? Наша!? Так і не зовсім так. На першому ж році життя Кларісе, а тоді ще Хаю, рятуючись від єврейських погромів 20-х років минулого століття, батьки на руках перевезли в Бразилію. На жаль, за своє життя вона так і не зробила жодного кроку по нашій землі. Тому так: письменниця бразильська, мова спілкування і оригінальних творів – португальська.
Дозволю собі пожартувати, що стиль письменниці вперше проявився в дев’ятирічному віці, коли вона написала перше оповідання, надіслане до місцевого видання. Редактори не розпізнали зародок великого таланту і відмовили в публікації на підставі відсутності літературної зав’язки. А дарма! З першої ж новели цієї збірки я відчув, що читанка не буде такою вже простою. Схильність письменниці до певного містицизму місцями змушувала поскрипіти звивинами. З іншого боку, в книжці зібрано новели про життєві проблеми жінок. Про жінок з-під пера жінки! Для інтриги підкину назву першого твору: «Марення й пияцтво розпусниці». Вам наврядчи вистачить уяви, це треба читати. Або – «Курка». То ви думаєте, там все про курку? Ну-ну! Хоча ні, про неї, рідну також. Але жодного слова про спонтаність думок і логіку домашньої птиці. Чи є у курки взагалі логіка? Ідеться про відчайдушне намагання врятуватися від переслідування. Не думаючи про великий кухонний ніж, про слину, яку пускали хазяї в очікуванні гарячого бульйону, вона просто не давалася, тому що не звикла до рук і не хотіла сідати на колінця своїх годувальників. Курка боролася до останнього і навіть спромоглася політати, мало чим поступаючись диким птахам. Та скільки там сил в тих крилах? Потрапивши до рук геть не сентиментального господаря, з переляку вона знесла яйце. Упс!
Крик доньки до батьків: «... не вбивай курочку, вона знесла яйце! Вона дбає про нас!», – змінив на гірше долю іншої курки, а ця лишилася в хаті і стала ще тією важливою пані. Якби вона могла осягнути причину свого тимчасового тріумфу. Час минав. Яйце, звичайно ж не золоте, не стало страховим полісом і для цієї курки. Одного дня її таки з’їли.
Отак і книжки, можуть рік і два зберігатися в моїй бібліотеці, реальній чи віртуальній, та все ж колись приходить час: я «ковтаю» книжку за книжкою. «Смачні» згризаю повністю і їхній поживний вміст стає частиною мене. Кепська література йде у відходи. Що ж до «Сімейних уз» Кларісе Ліспектор, безсумнівно, збірочка несе інтелектуальне задоволення і підтверджує славу своєї «мами», однієї з кращих письменниць Бразилії. Шкода, що авторка передчасно залишила світ живих! Вона могла би бути нашою землячкою, але пам’ять про неї житиме на землі, де вона народилася, попри обставини, через які геніальні люди іноді опиняються навіть на інших континентах.
Окреме захоплення шлю Наталії Пнюшковій – перекладачці творів К. Л. Блискуча робота!
