Вернер Герцоґ

Книга захоплива, бо це водночас і фікшн, і нон-фішкн, і історичний роман і казка для дорослих людей і проза, тож точно сказати, який це жанр книжки неможливо, проте сама історія Хіроо Оноди унікальна. Як написав сам автор книги – німецький режисер Вернер Герцоґ, в книзі як багато правди, так і багато вигадки. Ця книга це не точна передача усього, що пережив Онода а радше візуалізація на основі особистої зустрічі Герцоґа з Онодою в 1997 році, проте сама історія описана яскраво, з нотками філософії про життя, буття, честь, майбутнє, минуле і справжність реальності, в якої жив Хіроо Онода. Хоч сама історія про японського офіцера, що воював 30 років після закінчення Другої Світової війни відома, проте книга дає можливість уявити ці 30 років життя Оноди з усіма складнощами партизанської та водночас безглуздої війни у непрохідних джунглях з майже безкінечними дощами на острові Лубанг, Філіппіни. Хіроо Онода бореться не просто з ворогом, якого вже давно немає, він воює не просто на війні, яка вже давно закінчилась в далекому 1945-му році, Онода воює з самим часом, що для нього минає швидко місяць за місяцем як вогник бігає по мотузці. Він воює у минулому, якого вже немає, навіть не наважуючись здатися. Якби не мандрівник Судзукі Норіо, який випадково його знайшов – ми б ніколи не дізнались цієї історії. З усіх, хто був разом з Онодою, лише він залишився вірним своїй меті воювати далі, не розуміючи, що війна давно закінчилась. Історія Оноди – приклад, чому і наскільки важливим є зв'язок між людьми, який в нас зараз є завдяки багато разів благословенному і багато разів критикованому інтернету. Ще це приклад, як можна жити у теперішньому часі в минулій реальності.
В книзі є багато порівнянь ніби взятих з японської ліричної поезії, особливо наприкінці книги. Здається, що автор надихався жанром віршів хайку, щоби написати книгу. Сам Герцоґ не зняв про Оноду фільм, проте є фільм 2021 року режисера і сценариста Артура Гарарі (Arthur Harari), але подивитись його українською нема де, крім хиба що десь англійською на піратському сайті (чого Я не рекомендую).
Якщо ви колись хотіли собі уявити, якою була історія Хіроо Оноди, як це – жити у джунглях, то ця книга точно для вас хоч вона і маленька за кількістю сторінок.

«Сутінки світу» Вернера Герцоґа — це унікальна історія лейтенанта Хіро Оноди, заснована на реальних подіях, який після Другої світової війни ще десятиліттями вів свою власну війну на філіппінському острові Лубанґ. Отримавши наказ не здаватися, він залишався в джунглях, вірячи, що війна триває, і чекаючи повернення Імператорської армії.

Ця книга стане цікавою для тих, хто захоплюється історією. Загалом, вона непогана, але їй бракує глибшого розкриття внутрішнього світу головного героя. Хотілося б більше дізнатися про його внутрішню трансформацію протягом усіх цих років. Сліпа відданість і імперські амбіції стали його пасткою, позбавивши критичного мислення та здатності усвідомити абсурдність власного існування. Особливо вражає, як людина майже 30 років залишалася одержимою ідеєю, так і не знайшовши в собі сили порушити наказ.

Історія Хіро Оноди відома, певно, кожному, хто колись цікавився Другою світовою війною.
Людина, що стала останнім солдатом Японської імперії, що виконувала наказ до кінця і не здавалася, навіть коли лишилася сам на сам з цілим ворожим світом. Що стало причиною цієї вірності наказу – суто японський погляд на світ, сформований культурою Бушідо, самурайською родинною історією, чи особливості характеру та світосприйняття саме лейтенанта Оноди? Це питання все ще залишається відкритим, і книга на жаль не дасть читачу конкретної відповіді. Навпаки – породить ще більше запитань. І водночас ще більше страхітливого захоплення величною людиною, яку не зігнули роки.

Хіро Онода вів свій бій аж до 9 березня 1974 року, за цілі десятиліття від закінчення війни. Недовіра до усіх спроб зв’язатися з ним, думки, що це суто ворожа пропаганда, яка має зламати його волю до супротиву та змусити порушити наказ. Багато років він лишався сам на сам із джунглями, примарним ворогом та власним сумлінням. Врешті решт він все ж переміг у цій війні, ставши «взірцем армійської вірності», що навіть капітулювавши ворожій армій, зробив це виключно за наказом свого безпосереднього командира.
Вірність та честь – це те, як можна було б описати цю людину. Незважаючи на довгі роки на самоті, лейтенант зберіг власну форму, хоча її складали вже більше латки ніж початкова тканина, власну гвинтівку та боєприпаси до неї, а також родовий меч. Саме його, цей меч, він на знак капітуляції вручив командиру військової бази на Філіппінах, готуючись до неминучої страти і певно навіть очікуючи її. Він не вважав себе винним у вбивствах та крадіжках на своєму острові – війна, яку він вів, вимусила його іти на такі кроки. Міністерство ж закордонних справ Японії допомогло звільнити його від судового переслідування на Філіппінах.

Історія, варта того, аби стати справжньою легендою. І незважаючи на смерть самого лейтенанта Оноди в 2014 році, весь світ буде памятати його ще на багато поколінь вперед. Людину що не здалася. Людину що помилялася. Людину що виконувала поставлений наказ.