Вернер Герцоґ

«Сутінки світу» Вернера Герцоґа — це унікальна історія лейтенанта Хіро Оноди, заснована на реальних подіях, який після Другої світової війни ще десятиліттями вів свою власну війну на філіппінському острові Лубанґ. Отримавши наказ не здаватися, він залишався в джунглях, вірячи, що війна триває, і чекаючи повернення Імператорської армії.

Ця книга стане цікавою для тих, хто захоплюється історією. Загалом, вона непогана, але їй бракує глибшого розкриття внутрішнього світу головного героя. Хотілося б більше дізнатися про його внутрішню трансформацію протягом усіх цих років. Сліпа відданість і імперські амбіції стали його пасткою, позбавивши критичного мислення та здатності усвідомити абсурдність власного існування. Особливо вражає, як людина майже 30 років залишалася одержимою ідеєю, так і не знайшовши в собі сили порушити наказ.

Історія Хіро Оноди відома, певно, кожному, хто колись цікавився Другою світовою війною.
Людина, що стала останнім солдатом Японської імперії, що виконувала наказ до кінця і не здавалася, навіть коли лишилася сам на сам з цілим ворожим світом. Що стало причиною цієї вірності наказу – суто японський погляд на світ, сформований культурою Бушідо, самурайською родинною історією, чи особливості характеру та світосприйняття саме лейтенанта Оноди? Це питання все ще залишається відкритим, і книга на жаль не дасть читачу конкретної відповіді. Навпаки – породить ще більше запитань. І водночас ще більше страхітливого захоплення величною людиною, яку не зігнули роки.

Хіро Онода вів свій бій аж до 9 березня 1974 року, за цілі десятиліття від закінчення війни. Недовіра до усіх спроб зв’язатися з ним, думки, що це суто ворожа пропаганда, яка має зламати його волю до супротиву та змусити порушити наказ. Багато років він лишався сам на сам із джунглями, примарним ворогом та власним сумлінням. Врешті решт він все ж переміг у цій війні, ставши «взірцем армійської вірності», що навіть капітулювавши ворожій армій, зробив це виключно за наказом свого безпосереднього командира.
Вірність та честь – це те, як можна було б описати цю людину. Незважаючи на довгі роки на самоті, лейтенант зберіг власну форму, хоча її складали вже більше латки ніж початкова тканина, власну гвинтівку та боєприпаси до неї, а також родовий меч. Саме його, цей меч, він на знак капітуляції вручив командиру військової бази на Філіппінах, готуючись до неминучої страти і певно навіть очікуючи її. Він не вважав себе винним у вбивствах та крадіжках на своєму острові – війна, яку він вів, вимусила його іти на такі кроки. Міністерство ж закордонних справ Японії допомогло звільнити його від судового переслідування на Філіппінах.

Історія, варта того, аби стати справжньою легендою. І незважаючи на смерть самого лейтенанта Оноди в 2014 році, весь світ буде памятати його ще на багато поколінь вперед. Людину що не здалася. Людину що помилялася. Людину що виконувала поставлений наказ.