Ця історія підкрадалася до мене повільно. Спочатку я просто приглядалася до дивного ящера Гільдеґунста Міфорода, який отримав у спадок манускрипт, а потім... автор непомітно взяв мене в полон. Тепер, закривши останню сторінку, я відчуваю себе трохи Книгопудлом (це такі дивовижні одноокі істоти з підземель, які не просто читають тексти, а буквально стають ними, пропускаючи кожне слово крізь свою ДНК). Наче цей твір Мерса тепер став частиною мене, і я вже не зможу дивитися на книжкові полиці як раніше. Вальтер Мерс — справжній алхімік. Він сам ілюструє свої світи, і його мова — це щось неймовірне: вишукана, врочиста, місцями зухвала. Це фентезі для тих, хто вже "начитав" свої власні внутрішні бібліотеки. Тут ви відвідаєте Книгополіс — місто, де повітря пахне старою шкірою, друкарською фарбою та кавою. Але будьте обережні: підземні лабіринти Книгополіса наповнені жахними монстрами та чудернацькими істотами. Та найгірші серед них — "мисливці за книгами", готові вбивати за рідкісні фоліанти з Золотого списку, навіть не відкриваючи їх. Для них книга — це лише злиток золота, який треба заховати в сейф, а не прочитати. Вони вмирають за об’єкт, цінності якого навіть не розуміють. Найбільше серед мешканців катакомб мене вразив Король тіней — такий собі "літературний Франкенштейн", зшитий із самої суті Книгополісу. Його історія — це трагедія генія, якого намагалися привласнити. Фінал видався настільки кінематографічним і епічним, що я буквально бачила цей очищувальний вогонь, який спалює все штучне й жадібне, залишаючи тільки справжній Орм. Цю книгу я б радила всім, кому вже виповнилося 15 — і до безкінечності. Вона для тих, хто мріє про натхнення і прагне навчитися читати Азбуку зірок. Це була небезпечна, але прекрасна мандрівка. Тепер я точно знаю: література має право бути гострою — вона може прошивати нашу уяву наскрізь і переписувати нас назавжди.