Валерій Маркус (Ананьєв)

Ця книга видана незалежно, що саме по собі є сміливим кроком. Вона мені сподобалась і справила на мене сильне враження саме завдяки своїй чесності та правдивості.

Автор ділиться не лише своєю історією дорослішання, служби в армії, а й тим, що пережив на війні в 2014 році. Читаючи, відчуваєш жах, з якими стикаються солдати, а також гнилість командування. Особливо вразило, як автор подає важливість того, що війна не тільки фізично травмує, а й психічно.

Чесна і відверта книга про війну. Книга викликає сильні емоції і змушує задуматися про важливі речі, такі як свобода і гідність. Дуже легко читається, проковтнула за один день

Ця книжка це більше мемуари, ніж художня література.
Насправді я почала її читати тільки тому, що подруга впізнала ім'я автора. Адже, хто ж не знає Маркуса?! Потім книжку побачив мій чоловік і попросив читати в голос. Уявіть, як людина ,котра не читає сіла обговорювати цю книжку. І особливо цікаво було згадувати події описані в книжці, а також переглядати архівне відео Маркуса. Словом, чоловік планує її сам перечитати, настільки вона сподобалась йому. Мені теж дуже сподобалась книжка, гарно написана, якщо зважати на те, що автор не філолог за освітою. Тим не менш " Сліди на дорозі" це більше про спогади, про людей яких більше ніхто не згадує. Особливо мене зачепив момент, де автор згадує своїх товаришів, які загинули. Це було важко читати, але безумовно потрібно.
Ця книжка варта уваги.

Не з перших сторінок вона мені сподобалася... Спочатку побачила примітивну пацанську історію, потім вона почала переростати у щось вагоміше.. Сімейні проблеми, які трапляються надто часто: пиятика, наркоманія, бійки, розлучення, виховання дітей бабусею та дідусем, вуличні сутички, бійки, відстоювання свого я.

А потім... а потім мрії про армію, війну якусь уявну.. А потім.. а потім армія - така, якою вона є насправді, без перебільшень чи прикрашань.

І 2014 рік: про нього автор розповідає зі своєї сторони, про те як вони там в армії дізнавалися про майдан, про те як вони нічого не знали.. про те як їх відправили на схід, про те як там було і про те, що будучи там, в них була своя війна, в той час, коли влада вела свою.. Усі події, усе так, як було насправді, як відбувалося там на сході..

А щоб ви не казали, що то якась вигадка, вся книга сповнена QR-кодами за якими можна побачити фото та відео усього життя та того, що було на сході..

Я не хочу переказувати книгу, хочу лише донести, що її треба читати, адже в ній та правда, яку знали солдати, яку вони пережили, все що бачив своїми очима оповідач, все те, що йому прийшлося пережити та відчути.

Мені було цікаво і сумно водночас, і гірко усвідомлювати на скільки в нашій країні все жахливо..

Але хочеться вірити, що ми потрішки ідемо до чогось кращого.

Дуже тепла книга на початку та в середині, де себе знайдуть багато хто з вас. В неї вкладений великий сенс, який не всі зрозуміють

Талановита, дебютна книга, яку написав вже відомий Валерій Маркус.
Книга описує нам історію звичайного хлопця, з досить типової української сім’ї. Про його дорослішання, захоплення, в які він вірив і завдяки яким він опинився в навчальному-центрі “Десна”. Про його перші розчарування і першу “науку” через це.
Книга концентрована на людях, але вона не маніпулятивна.
Читаючи її, читач наче опиняється на кухні з повідачем, який розповідає тобі свою історію. А ти вже сам робиш висновки.
Сам автор наполягає, що це не чиста автобіографія, проте автор в книзі чимало. Книга дуже відверта та щімка.
Раджу її всім.

Читається дуже легко. Військовий розповідає про свій вибір професії. Цікаво читати, особливо куди чув про цю людину.

Валерій описує своє життя з самого дитинства, яке було зовсім не легким. Про шкільні роки, перші стартапи і захоплення нумізматикою.

Пізніше я дізналась про його строкову службу, а згодом і його участь у війні з оркостаном. Книга на любителя, для тих, хто любить читати про реальне життя - реальних людей.
Це історія-автобіографія, мемуар про автора. Про мрії Валерія і те що він робив для цього. Як справлявся з проблемами та жив це життя.

Зараз багато різного говорять про автора, але не мені судити, що правда, а що ні, для загального розвитку та більшого розуміння подій на фронті можна почитати, а вірити в написане чи ні, це вже вибір читача.

"Як світ створює людину, котра готова вбивати і помирати."

Ця книга стала для мене відкриттям. Вона змусила мене поглянути на військових під іншим кутом. Якщо чесно коли на території України ввели стан АТО і почалася війна я була геть далека від цих подій.
Ця книга дала мені можливість поглянути на все, що там творилося очима солдата, для якого "солдат" це не тимчасово чи робота, а покликання. Коли він відчуває себе живим лише в цій "каші".
Це мемуари в яких автор не прикрашає себе, не робить із себе героя чи злодія, а просто показує свій шлях формування і як на цей шлях впливав вибір який він робив.
Бо...
"Все мене... і ми променем, а життя триватиме. З нами або без нас, життя завжди триває... І це прекрасно"
І на кінець.
"Армія - зло. Але сьогодні це потрібне зло. Благополуччя всього світу будується на крові, і ми ті виродки, які проливають кров заради цього світу. "

Автобіографічна книга про хлопця, який зробив себе сам, який мріяв стати десантником і який став справжнім чоловіком і воїном.

Перша частина про дитинство й службу в армії. Автор описує усю правду про безлад, корупцію, пияцтво, випробування, які проходить солдат, і я, ніби, про все це чула, але все одно мій шок в шоці.

Друга частина про початок війни на Донбасі. І тут - про жахливе забезпечення військовослужбовців, про кумедні й не дуже моменти, про втрату і біль.

Дуже сильна, правдива, відверта, жива, емоційна книга. Мені насправді важко дібрати слів, аби запевнити вас, що її обов'язково треба читати всім.

Такі книги зараз можна назвати «з оголеним нервом».
Їх не можна читати без болю, без суму, без емоцій… Це не та книга де ти ховаєшся від реальності, а та, де реальність стає ще страшнішою, ще більше болить…
Сповідь хлопця, який виріс солдатом… На війні.
Його думки, його становлення, його сприйняття, його прожиття цього болючого періоду.
2014 рік
Україна
Війна
Солдати
Корупція
Багато гнилі
Багато болю


*** Справа не в межі між звіром і людиною, а в ситуації, коли людина перестає прикидатися і стає тим, ким є насправді.

*** Чим важча дорога, тим глибше очищення.

*** Він воює, тому що так потрібно, і гине, тому що в одну мить чинить як людина… Гине людиною.

*** На війні раціонального малувато.

*** Все ж таки на війні люди стають іншими. Добрими чи поганими… Це вже друге питання. Головне, чесними. На війні вся внутрішня гидота швидко проявляється в людині й вилазить назовні, те ж стосується і хороших якостей.

*** Ми живемо, радіємо, боремося, йдемо до своїх цілей, робимо все те, що здається важливим. Але ми вмираємо, наші могили заростають травою, надмогильні плити розсипаються, нас забувають разом із нашими вчинками, і навіть наслідки наших дій губляться в історії. Чи робить це наше життя порожнім?


*** З нами або без нас, життя завжди триває…

*** Щоб залишитися людиною, потрібно любити.
Любов - це головний бар’єр, що не дає вийти за межі людяності, і єдине, заради чого дійсно варто бути вільним.
Свобода - це єдине, що у нас є від народження і що дійсно варте боротьби.

Не змогла дочитати, здалося наче відсутня основна ідея твору.