У другій частині автобіографічної трилогії описано шлях дівчини з робітничого району Копенгагена до першої виданої книжки.
Тут знову блискуче змальоване суспільство, події особисті та світового масштабу: прихід Гітлера, пошуки першої роботи, сепарація від батьків, віра в себе і свої вірші.
Книжка гарно ілюструє, як важливо, щоб знайшовся хтось, хто повірить у тебе. Ще цікавим було те, що Туве визнає: не одразу писала хороші вірші, але не зупинялася і з часом навчилася робити це краще.
Тут немає стільки метафор як у першій книжці, є спроби стосунків
Анонім
У всіх нас більше спільного, ніж нам здається. Двадцяті в Копенгагені мало різняться від, скажімо, п'ятдесятих в Україні.
Пишучи про своє дитинство, Туве створює соціальний портрет цілого часового відтинку в антуражі з безробіття, алкоголізму, домашнього насилля та забобонів.
Вона - дівчинка, в якої з дитинства в голові гірлянди зі слів.
Маленька книжка, яку потрібно читати довго, смакуючи кожну метафору.
Анонім
«Заміжжя» — найтемніша, найвідвертіша частина трилогії.
Туве вже доросла, письменниця, успішна — але щасливою її це не робить. Шлюб за шлюбом, залежність, внутрішній хаос, пошук любові й сенсу там, де їх немає. Це книга про руйнацію — тіла, душі, ілюзій. І водночас про неймовірну силу — писати про це, пережити це, вижити.
Читати важко. Але перестати — неможливо. Це безжальна автопсихографія, яка не шкодує ні читача, ні авторку.
Книга увійшла в мій особистий топ-10 книг 2025 року. Є над чим подумати після прочитання ще деякий час.
Анонім
