Трумен Капоте

"Сніданок у Тіффані" - це класика вже, як не крути й не сперечайся. Це історія дівчини-легенди Голлі Ґолайтлі, яка підкорила Нью-Йорк та звела з розуму десятки чоловіків. Історія дівчини, яка ризикувала своїм життям і водночас лишалася невимушеною у своїх діях та вчинках. Вона з легкістю та приязню могла спілкуватися із наркобароном, вважаючи його "милим старим". І так само невимушено із письменником початківцем. Вона бачила талант людини й прагнула його розкрити. Могла зробити вартісний подарунок витративши на нього майже всі заощадження й бути впевненою, що усе зробила вірно. Бо вона того хотіла.

Голлі жила в реальному світі, де намагалася на очах у всіх приховати свою таємницю. І їй це вдалося, майже вдалося.

Трумен Капоте відтворив епоху та настрій, стиль написання доволі легкий. Тут не шпортаєшся в поняттях і прихованих смислах.
Але одну цитату, я собі забрала у скарбничку:
"Не можна дикій істоті віддавати свою душу: що більше віддаєте, то сильнішою вона стає".