Змішані відчуття. Сет народилася рабинею та втекла до вільного штату Огайо, але й вісімнадцять років по тому не почувається вільною. Вона пережила немислиме й не збожеволіла, проте досі перебуває в полоні спогадів про «Милий Дім», прекрасну кентуккійську плантацію, де сталося стільки жахливих речей. У будинку № 124, де зараз мешкає Сет із донькою Денвер, переплелися минуле й сьогодення, реальне та містичне, думки й почуття колишніх і теперішніх пожильців. Жінку переслідує привид її дитини, яка померла безіменною і на надгробку якої викарбувано єдине слово: «Кохана».

Це книга, яка не просто читається, вона пронизує. «Кохана» - глибоко болюча, атмосферна, складна і водночас неймовірно красива. Вона говорить про рабство, материнство, пам’ять, провину і ту любов, яка здатна і рятувати, і знищувати. Це не легка історія і точно не для швидкого читання. Але вона того варта.

Глибока, болісно чесна історія про травму, пам’ять і силу любові, що перемагає навіть найжорстокіші випробування. Тоні Моррісон майстерно занурює читача у світ, де минуле невіддільне від теперішнього, а біль і надія тісно переплетені. Цей роман — про те, як людина бореться за свободу, гідність і право на своє власне життя.

Це болюча, красива й пронизлива історія про материнську любов, втрати та шрами рабства. Мова Морісон поетична й глибока, вона проникає прямо в серце. Це не просто роман, а справжній емоційний досвід, який залишає слід надовго і змушує переосмислити багато речей.

Ця книга про пронизливе дослідження рабства та його наслідків. У центрі сюжету - Сет, жінка, яка народжена в рабстві, якій вдається втекти, але великою ціною ? Тоні Моррісон порушує у книзі багато тем: расизм, травми, рабство, сім'ю, надприродне та багато іншого. Вона створює гармонію між усіма цими компонентами своєї історії, створюючи багатих, деталізованих персонажів, які рухають сюжет. Моррісон глибоко продумує своїх персонажів і те, що кожен з них представляє як у книзі, так і в історії. Її голос та інтелект відчуваються через Сет, Пола Ді, Денвер та інших, надаючи "Коханій" тонкої, але потужної емоційної насиченості. ? Мені найбільше сподобалась її відданість розгляду зловживань минулого, а також того, що потрібно для того, щоб любити і бути коханим. Вона так глибоко осмислює травму, вшановуючи біль своїх героїв і водночас даючи читачам надію. Моррісон не дає простих відповідей, лише емоції та питання, які підштовхують нас до подальших пошуків істини. Загалом, чудова книга, хоча мені було важко таке читати, за що і знімаю декілька зірочок. Рекомендую всім, але готуйтесь до непростої історії ?

"Кохана" — це книга, після якої в тебе всередині щось змінюється. Не одразу, не голосно — але назавжди. Це історія про жінку, яка зробила немислиме, щоб урятувати свою дитину від пекла рабства. І от саме це немислиме стає центром усієї книги: ти не знатимеш, засуджувати її чи захоплюватися. І в цьому вся суть. Книга важка — не за стилем (хоча й там Моррісон не проста), а за змістом. Але в цьому біль і цінність. Тут привиди — не тільки ті, що ходять уночі, а ті, що живуть у пам’яті, у тілі, в голосах предків. Якщо шукаєш щось глибоке, таке, що не зникне після останньої сторінки — бери. Але не чекай затишного читання з чаєм і пледом. Це інше. Це не просто історія — це рана, яка вчить, чому пам’ять і свобода мають ціну.

«Кохана» — це болісна історія про рабство, пам’ять і провину, яка буквально пронизує до глибини душі. Тоні Моррісон майстерно веде читача між минулим і теперішнім, відкриваючи нестерпні рани, які залишила після себе жорстокість рабства. Мене особливо вразило, як авторка через дрібні деталі створила атмосферу часу, коли життя людини могло нічого не важити. Кожна маленька ознака зневаги до темношкірих поступово складається в гору, яка гнітить, а потім розчавлює. Попри весь цей біль, у романі немає ненависті до всіх білих — лише до тих, хто здійснював зло. Мені здається, привид Коханої — не просто надприродний елемент, це метафора травми, яка не відпускає, змушуючи Сет знову й знову повертатися до того, що, здавалося б, залишилося позаду. Читати «Кохану» нелегко. Стиль Моррісон складний, насичений натяками й метафорами. Мабуть саме ця складність робить роман таким пронизливим. Це історія, яка змушує зупинитися, відчути біль героїв і замислитися над тим, як важливо не дозволяти минулому поневолювати нас знову…

Скажу одразу — моє враження від книги дуже суб'єктивне, бо цей твір з високої полиці дався мені непросто. Незважаючи на очевидно важку і дуже важливу тему, порушену в цій книжці, мені було нудно і, якби не потреба дочитати на книжковий клуб, я б її не дочитувала. Сюжет крутиться навколо Сет — колишньої раби, яка намагалася вбити своїх дітей, аби вони не потрапили в рабство. Одну з них їй все ж вдалося вбити. А потім починається якась дурня — Сет переслідує дух вбитої дитини за те, що вона зробила. Якби не цей спіритично-духовний елемент в книзі, вона мені сподобалася б більше. Бо ти ніби читаєш історію, засновану на реальних подіях, включаєшся у всі ці жахи, пов'язані з рабством і стражданнями рабів, але весь цей спіритизм з привидами дуже відволікає. До слова, ще й сама книга, на мою думку, написана не дуже вдало. Рішення побудувати сюжет нелінійно і додати в нього купу незрозумілих на перший погляд сенсів зіграло з книгою злий жарт. Бо більшу частину тексту я банально взагалі не могла зрозуміти, що відбувається. Ще й сам по собі текст дивно написаний, ніби зітканий з обривків і шматків. І багато чого довелося гуглити по завершенню книги, щоб її зрозуміти.