Моєму синові - два з половиною, він поки що не розуміє, що таке війна, але знає, як працює сирена, і що потрібно спуститись в сховище; він знає, як виглядає Україна за «Мапою тривог», для нього «піксель» - це не крапочка на екрані, а одяг тата, від вигляду якого йому сумно.
Мені - тридцять пʼять, я знаю, який вигляд мала Україна до «Мапи тривог», і як навчити дитину розмовляти, як збити температуру чи пояснити, чому не варто боятися грому, але я не знаю, як пояснити, що іноді гучний звук - це не грім.
Часто розмірковую над тим, що дуже скоро мені потрібно буде знайти слова, які допоможуть пояснити маленькій дитині, що таке війна, що таке смерть і чому одні люди іноді вбивають інших. І я не знаю, як пояснити те, чому пояснення немає.
Ми у вихованні дитини дотримуємося максимальної правдивості, тому робити вигляд, що слона у кімнаті немає, а регулярні ночівлі у підвалі - це весела пригода - не наш шлях. І я вдячна авторам, що пишуть такі книги, як от «Оммм» Таші Торби, які зможуть допомогти батькам розповісти страшні речі не травмуючи дитину.
Я придбала «Оммм», сіла прочитати, щоб зрозуміти, коли я зможу звернутися до цієї книжки з сином і вперше заплакала над книжкою про повномасштабне вторгнення.
Так вже спрацювала моя психіка, що я не могла плакати від новин, я шукала пісні, книги для дорослих, які допоможуть виплакатися і цього не сталося. І раптом порятунок прийшов від дитячої книги про доброго лісового духа Оммма, який рятував людей під окупацією в Ірпені, допомагав українським козакам побороти нечисть на танках, а потім відбудовував прекрасне місто.
«Оммм» - чудово проілюстрована, майстерно написана казка, яка, думаю, стане помічною у важких для мене розмовах із сином.