Нові відгуки

«Забуття» — це мій роман про ХХ століття, мої сто років, але не самотності, а втраченої пам’яті» - дуже точні слова Тані Малярчук про цей роман. Шкодую про одне, що книжка так довго чекала мого прочитання, хоча звернула я на неї увагу ще 2016 року. Мене цікавила в першу чергу історія В’ячеслава (Вацлава) Липинського, поляка-щляхтича за походженням, українця за власним вибором, історика, філософа, засновника українського монархізму. Але яким було моє здивування, коли і сучасну частину я прочитала з не меншою цікавістю. Особливо мене інтригувало, як письменниця в кінці книжки зуміє об’єднати такі різні і в той же час в чомусь схожі історії абсолютно незнайомих різних людей. Але на те й є магія слів - авторці вдалося. Пророблена колосальна дослідницька робота, щоб історичне тло, постать Липинського, його оточення, його особисте життя, його ідеї, робота ожили на сторінках книжки, сприймалися реалістично, життєво, хоча і емоційно та експресивно. Після прочитання так занурюєшся в епоху, шо хочеться ще щось і прочитати, і дізнатися, тобто книжка стовідсотково справилася з одним із своїх призначень – зацікавити героями та історичною постаттю максимально. З сучасною лінією все трохи інакше, маємо молоду жінку з психологічними розладами, яка боїться, що її пам'ять поглине синій кит забуття, саме така травма у дуже багатьох українців сучасності – ми не знаємо, не пам’ятаємо з різних причин про своє коріння, не знаємо історію свого роду. Книжка 2016 року, вже йде війна, але багато хто досі в летаргічному сні забуття. Наша ж героїня, як і Липинський – переживають ті ж самі людські зрозумілі всім почуття кохання, розчарування, болю, втрачені ілюзії, зневіру. Вони живуть, навчаються, роблять вибір, помилки, страждають, мають прагнення. З кожною сторінкою книжки вони наближаються в часі і просторі один до одного. Щоб в кінці зустрітися, героїня поїде шукати могилу Липинського у Затурцях, але ту могилу зітре час і люди. Отаку подяку отримає український історик від тих, про кого і для кого працював і жив. Добре, що хоча б якась інформація про діяльність та життя Липинського збереглися на шпальтах старих газет та спогадах сучасників. Згадок же про власну історію родини у нашої сучасниці взагалі катастрофічно мало. Питання хто винен у такому порушенні історичної тяглості риторичне і філософське, і прямо зараз битва за нього йде на сході нашої країни, але його ми ще й всі маємо відрефлексувати, щоб не допустити повторення подібного забуття в майбутньому, бо інакше ми зникнемо як держава і як народ. Це була моя перша книжка Малярчук, тепер чекатиму нових, однозначно моя авторка.

Історія Ліпінського була цікавою. Частина героїні збентежила. Гарна мова. Але не торкнулось серця ♥️ Мабуть, це прекрасний твір для вузького кола читачів, і не всім стає зрозумілим. Для мене ця книга залишилась загадкою, яку не захотілось розгадувати

Авторка - дуже смілива жінка, адже якщо події з її життя - це не видумка, а вони відбувались насправді, то треба бути дуже безстрашною, щоб розказати про них на увесь світ (в нашому суспільстві). Окремо скажу, що було дуже цікаво побачити як Таня Малярчук поєднає 2 такі не поєднувані сюжетні лінії. Також хочу подякувати їй за дослідження та знайомство нас із В'ячеславом Липинським. До цієї книги я про нього не знала нічого, як не соромно.

Почну з того, що мені було невідомо, хто такий В'ячеслав Липинський та про його вклад у становлення української державності. Але Тетяна Малярчук заповнила цю пустку, бо одна з сюжетних ліній присвячена саме цьому останньому українському монархісту, поляку за походженням, але українцю по духу. І мені було надзвичайно цікаво читати цей екскурс в історію. Він хоч і зосереджений на постаті Липинського, але висвітлює події та діячів першої третини 20 століття.⠀ Друга ж часова лінія - сучасність - розповідає про молоду авторку (автобіографія🤨?) Її лінія досить цікава психологізмом, бо я не уявляла до чого призведуть події сучасності та минуле героїні.⠀ У авторки надзвичайно красивий стиль мовлення, деякі речення мені хотілося перечитувати і смакувати. Їй вдалося гарно передати атмосферу двох століть і психологію героїв, але ці історії залишилися для мене нарізно як дві новели, які випадково змішалися у друкарні. Хоча я радію, що Липинський не виявися втраченим дідусем героїні (🤭приплелось щось в дусі Сари Джіо)⠀

У прозу Тані Малярчук я закохалася років шість тому. Прочитавши всього одну книгу, я лишилась в такому захваті від її стилю, що тоді радила той невеличкий роман всім і кожному як щось надзвичайне в сучасній українській літературі. Це був роман "Біографія випадкового чуда (чи дива?)", треба уточнити😊 "Забуття" — інакша проза. Складніша, особистісніша, глибша. Головним героєм тут є час, якого авторка порівнює з китом: він розчиняє в собі теперішнє і минуле, не лишаючи нічого, крім пам'яті (і то — не завжди). У романі сплітаються в одне ціле минуле та теперішнє: життя представника української інтелігенції В'ячеслава Липинського та оповідачки (я не змогла зрозуміти, скільки в ній від ліричного героя, а скільки — від авторки. Здається, що роман певною мірою автобіографічний, але я не знаю, де межа між вигадкою і реальністю). Ця історична постать мала трагічну долю, нелегкий характер і стійкі переконання. Занурення в епоху на межі тисячоліть розкриває не лише його життєпис, але і стан України в ті роки. А це вже 💯 моя тема! Хтось вірить в Україну, хтось ні, в політичному болоті борсаються комуністи, десь виринають націоналісти, монархісти... Чи не найскладніший період історії! Оповідь розривається замальовками сучасності: героїня (вона ж оповідачка) стикається з пошуками себе, депресією, відсутністю розуміння з боку інших. Тут пригадується роман Сильвії Плат — схожі мотиви. Мені спершу важко було встановити зв'язок між тим, що описується в сучасності, і долею Липинського. Уривки здались мені позбавленими будь-якої логіки та поєднання. А тоді я зрозуміла, що це ж може бути як гра! Читачу не завжди треба все розкладати по поличках! Зв'язок є, ви побачите його, коли прочитаєте. І ваш висновок залежатиме від того, як ви сприймете написане та пропустите через призму свого досвіду. Раджу книгу всім, хто любить охудожнену історію, стрибки з теперішнього в минуле та пошуки прихованих думок в написаному.

Ця книга отримала дві дуже протилежні нагороди - "Книга року ВВС" та "Золота булька". Стало цікаво чому ж так?.. До того ж, Малярчук я вже пробувала читати два роки тому і це була книга "Як я стала святою". В порівнянні з останньою, "Забуття" хоч читати можна! Насправді книга не здалась мені ні надто хорошою, але й не надто поганою. Але варто віддати авторці належне за пророблену роботу у вивченні біографії такої маловідомої для загалу особистості. В'ячеслав Липинський - не така відома персона, як Шептицький, Грушевський чи Франко, але він був одним із гвинтиків машини, що помалу, але все ж рухала суспільство до створення самостійної України. Дуже цікаво дізнатись зворотню сторону медалі - про життя української інтелігенції у засланні, за кордоном, де час тече, як сльози, а туберкульоз та інші хвороби косять активістів не гірше за російське самодержавство. Дві абсолютно різні сюжетні лінії мали бути родзинкою цієї книги, але мені хотілось якнайшвидше пригорнути автобіографічні розділи і продовжити дізнаватись про життя Липинського. Хай і щедро доповнений вигадками, його життєпис значно більше зацікавив.

Роман сучасної української авторки Тані Малярчук такий же суперечливий, як і його головний герой. У 2016 році "Забуття" було удостоєно відразу двома титулами "Книга року ВВС Україна" та антипремією "Золота булька". Твір складається з двох сюжетних ліній. Перша описує життя та тернистий шлях польського українця чи то українського поляка В'ячеслава (Вацлава) Липинського. Друга частина - історія оповідачки, яка переживає життєву кризу, не може визначитись зі своїм місцем у житті, і у певний переломний момент починає досліджувати біографію давно забутого діяча. Сказати по правді, читати про Липинського було значно цікавіше. Шлях від "королеви бібліотек" до "королеви плісняви" виявився не таким інтригуючим. Хоча не останню роль у цьому зіграв мій фах історика. Дуже цікаво було спостерігати не лише за головними героями, а й за їхнім оточенням. Де б Ви ще могли прочитати про душевнохворого Франка, авторитетного Грушевського та багатьох інших відомих діячів епохи. Якщо ж брати художню складову роману, то у певні моменти виникали відчуття заплутаності, незавершеності, недодуманості, але й тут певною мірою можна списати на те, що це новий жанр для авторки. Улюблена цитата: "Ви любите літературу? - Я неспасенна..."

"Забуття" Тані Малярчук — важливий текст про прийняття власного українства, самоідентифікацію та розуміння, що "один в полі воїн". Головний герой — В’ячеслав Липинський — видатний історик, філософ-теоретик, політик, посол молодої Української держави в Австрії, керманич української суспільно-політичної думки початку ХХ ст. Унікальне явище: поляк-борець за самоідентифікацію українців, за українську державність – все це мало би поставити ім’я Липинського в один ряд із видатними людьми, яких сьогоднішнє покоління патріотів називає фундаторами ідеї української державності. Натомість – тотальне забуття. Покроково відновлюючи минуле, авторка повертає В’ячеслава Липинського українцям. Хоч сам він, за життя побачивши руйнацію своїх мрій, на це, мабуть, і не сподівався. Авторка започатковує новий жанр: роман-відродження.