Нові відгуки

Спочатку книжка викликала в мене неоднозначні емоції, але загалом мені сподобалася. Інтрига тривала з перших сторінок і до самого кінця. Хоч деякі сцени були гидкими або цілком не зрозумілими, проте я вражена. "Ми живемо зараз. Іншого в нас не буде". "Проковтни свій страх, інакше страх проковтне тебе". "Кожен - герой свого життя".

Перша половина книги справді захоплива, читалась на одному подиху. Страх і відчай головного героя, маленького хлопчика, передавався дуже вдало. Однак чим далі, тим більше абсурдності впліталося в сюжет, фінальна розв'язка взагалі максимально дурнувата. Автор до кінця не пояснив правил, які діють в уявному світі. У фінальній битві змішались коні, люди і верблюди, нові перешкоди створювалися, щоб одразу зруйнуватись, логіка розвитку подій була втрачена. Загалом, якщо автор надихався Стівеном Кінгом, то перейняв від нього погану тенденцію - спершу закрутити цікаво сюжет, а кінцівку зліпити абияк.

Дивна, моторошна, незвична, але неймовірно цікава історія. І така ж дивна анотація, з якої я нічого не зрозуміла😅 ⠀ Події в книзі настільки дивні та непередбачувані, що поглинають вашу увагу повністю та затягують. Я цього товстунця на 700 сторінок прочитала за 3 дні😮 (п.с. я ще паралельно працюю, гуляю, живу сімейне життя, тому для мене це дуже швидко) ⠀ Головний герой Крістофер та його мама переїжджають в інше місто та намагаються призвичаїтися. Вони втікали, саме тому не мають достатньо грошей. Крістофер має певні вади розвитку і навчання йому дається важко. Але одного дня внутрішній голос кличе хлопчика до лісу Місії, де він зникає на кілька днів. Відтоді все стає інакшим. У хлопчика зʼявляється уявний друг, який допомагає вирішити багато проблем його сімʼї. І грошей вже вдосталь, і навчання ідеальне, але навколо діється щось таке, що Крістофер не може пояснити іншим і навіть собі. Одного дня вся ця казка перетворюється в тортури, голос в його голові не припиняється та мучить його, змушує лихоманити та не спати ночами. Все що йому потрібно зробити — це побудувати хатку на дереві в лісі й все закінчиться. Чи насправді це лише початок кінця? ⠀ Книга торкається багатьох важливих тем: безумовна любов матері і дитини, релігійні моменти, взаємовідносини в колективі і стандартна «добро та зло». • Але чи завжди добро перемагає зло? • І чи завжди ВИ обираєте сторону добра? Цитуючи книгу: «Рай і пекло — це не напрямки. Це рішення» ⠀ Комусь може здатися книжка підлітковою чи примітивною. Але я прочитавши за життя дуже багато книг навіть не зустрічала натяку на подібність сюжету і більшість часу сиділа з піднятими бровами від здивування. Тому сміливо можу рекомендувати як щось новеньке та цікаве.

"Уявний друг" "Або ми проковтнемо свій страх, або дозволимо йому проковтнути нас". Я дуже давно дивилась на неї на полицях книжкового, раз за разом відкидаючи покупку. Потім, нарешті, позитивний відгук у буктоці допоміг мені наважитись і купити, аби почати з неї читацький 2025 рік. І я про це жодного разу не пошкодувала. Мені книга шалено сподобалась. Чбоскі ідеально прописав персонажів, вони абсолютно не картонні і, часом, зберігають несподівані таємниці. Маленьке містечко, у якому всі один одного знають і завжди готові попліткувати. Темний ліс, де ховаються всілякі монстри та справжнє пекло. Тема релігії, яку автор вдало прив'язав до містичного трилеру. Легка, проста мова написання, неначе це особистий щоденник. На диво, це було динамічно, сюжетна лінія розвивалась швидко і без тягучки. Розумію тих, кому віддавало вайбом Стівена Кінга, але, як на мене, все-таки це трохи інше. Отже, я раджу цю книгу всім любителям жанру і не дивіться на те, що тут 700 сторінок. Кожне прочитане речення того варте 🔥🔥🔥 Ця книга сповнена секретів, важливих і важких тем, проблематики, містики та справді страшить. Я постійно відчувала мурахи по шкірі. Я тепер буду неофіційним амбасадором цієї книги, про неї недостатньо багато говорять!!!

Одна з найкращих прочитаних книг. Автор майстер психологічного трилеру

Книга, у якій просто неймовірна перша половина, а другу я реально домучував з думкою "коли це все вже закінчиться. І від цього мені дуже сумно. Книга дійсно має "Кінгівський" вайб, але знаючи творчість "Короля", він би написав ліпше при тій же затягнутості оповіді. Фінал занадто перенасичений і забитий подіями, половину з яких можна було викинути без жалю і втрати динаміки сюжету. І як підсумок — сама кульмінація та епілог взагалі мало не в лоб пробивають якоюсь релігійною пропагандою, що хоч і не є прям чимось поганим, скоріше якось воно було штучно прописано(

"Одного разу на білому папері в блакитну лінійку він написав вірша І назвав його 'Осінь' бо таку назву мала пора року І це було найважливішим за все." Осінь приносить Чарлі не лише новий навчальний рік, а й знайомство з харизматичними старшокласниками – Патріком і Сем. Вони відкривають перед ним світ музики, літератури, вечірок та юнацької безмежності. Це перший момент, коли він по-справжньому відчуває, що належить комусь, що він не просто спостерігач, а учасник. Але за легкістю моментів ховається біль – у кожного з них є свої травми, про які не заведено говорити вголос. Чарлі спостерігає, аналізує, намагається зрозуміти інших, хоча й самого себе він розуміє далеко не завжди. Його листи – це спроба зафіксувати відчуття, осмислити те, що відбувається. Він вчиться приймати реальність такою, як вона є, навіть якщо вона не завжди справедлива. Це роман про дорослішання, перші почуття, втрати й той самий момент, коли розумієш: ти – частина чогось справжнього. Я не закликаю вас до експериментів — ні з коханням, ні з алкоголем, ні з цигарками чи чимось міцнішим. Це не зробить вас кращими друзями, талановитішими чи щасливішими. Але Чарлі пробує. Бо як інакше дізнатися, що твоє, а що — ні? Та головне, чого справді варто в нього повчитися, — це щирості, відданості й здатності віддавати себе іншим. Навіть якщо світ не завжди відповідає взаємністю. Зізнаюся, я трохи скептично ставилася до YA, але рекомендація хорошої людини переконала мене: не дарма цю книгу називають культовою. Якби ж то я прочитала її раніше!

Книга стартувала потужно. З перших сторінок сюжет затягує, змушує бігти вперед разом із подіями, які розвиваються стрімко. Як це часто буває в містичних романах, виникає сумнів: чи це справжня містика, чи просто психоз? Іноді межа між ними настільки тонка, що не одразу зрозумієш. Класичний набір персонажів – четверо хлопчаків, шериф, мама та інші мешканці маленького містечка, де коїться щось дивне. Спочатку ти жадібно ковтаєш сторінку за сторінкою, та в якийсь момент сюжет починає розпадатися. Ти просто перестаєш розуміти, що взагалі відбувається. Таємниці розкриваються, але вони вже не мають значення. Виникає відчуття, що автор зібрав у книзі все, що бачив у фільмах або читав у містичних романах, включно з релігійними мотивами. Останні мене особливо не зачепили. У фіналі ніби з’являється глибший сенс, навіть одна важлива думка, яку можна було б забрати із собою, але… Це або занадто мало, або надто розтягнуто. Можливо, я просто не фанат епічних битв, але ближче до кінця книга мене втомила. Радію, що нарешті поставив крапку в цьому читанні.