Взагалі книга більше на трійку, але отримала від мене додатковий бал за сафічну лінію та кольоровий зріз. І це не просто звичайний кольоровий зріз, а скоріше витвір мистецтва від Артбукс.
Почну з мінусів книги, і їх, на жаль, багато.
Персонажі сирі, а їх вчинки місцями максимально нелогічні.
Ленна - спіритуалістка-початківиця. Вона не вірить у потойбіччя та духів, але вирішила опанувати професію спіритуалістки, аби провести сеанс з духом вбитої молодшої сестри. Для цього Ленна поїхала в Париж до знаної майстрині аби стати її ученицею. Дуже логічно, чи не так?
Окремим прикладом нелогічності для мене є романтична лінія між Ленною та Воделіною. Душевні страждання Ленни, в яких вона вагається чи дозволяти собі подібні "неправильні почуття" до жінки, подані настільки картонно та шаблонно, що викликають не симпатію чи розуміння, а бажання закотити очі.
Сюжет настільки примарний, події непослідовні та, знову ж таки, нелогічні. В книзі було стільки моментів, коли мені хотілося через сторінки докричатися до персонажів.
З позитивного, я кайфувала від описів спіритичних сеансів. Відчувалося, що авторка постаралася і дослідила тему. Читаючи, я відчувала містичну напругу і навіть захотіла побувати на спіритичному сеансі, це точно був би незвичний досвід.
Реально цікавими, напруженими і динамічними були лише десь останні п'ятдесят сторінок. Боротьба почуттів, напруження, смертельна небезпека, довгоочікуваний спіритичний сеанс. Все це авторка вліпила в останні півсотні сторінок. На цьому моменті я хотіла вже дочитати пошвидше, аби дійти до кульмінації та розв'язки.
Міні-спойлер: кінцівка мені навіть сподобалася.
Що мене справді приємно здивувало, так це один абзац у післямові від авторки, де вона дякувала букстаграмним блогерам за відгуки та косплеї, навіть згадала декілька нікнеймів! Скільки читала книжок, такого поки не зустрічала. Це дуже мило.
"Лондонська спіритична спілка" для мене далеко не найкраща прочитана книга в 2024, але точно одна з найкрасивіших в моїй домашній бібліотеці.