Десять років вони то сходяться, то розбігаються і нікому б не було діла то їхніх викрутасів, якби від цього шалу не страждали сторонні ні в чому не винні люди.
✨ Перша третина (навіть трішки менше) книги буде вас дратувати неймовірно.
✨ Вона, яка не знайшла іншого способу повернути собі "коханого" (я не можу всерйоз називати те, що вони обидва витворяли, коханням), окрім як заявити в поліцію на нього за переслідування (ложно, звісно).
✨ Він, який сситься зізнатися собі, що весь час перебував поруч із нею тільки з почуття страху, бо не знає, що вона розтрощить наступного їх розриву — машина була, офіс був, що знищить від її "кохання" наступним?
✨ Поліціянтка, яка вирішила, що це він психотик в парі, а не вона, хоча буквально реченням вище переймалася за хлопця саме в такому, не дуже поширеному в суспільній свідомості типі стосунків, коли абьюзерка в парі жінка, а не чоловік.
✨ Тупо бісять всі, окрім однієї героїні, Б'янки, яка просто хоче дізнатися, хто ж вбив її першого хлопця (здогадалися вже, да?).
💀 От саме на появі трупа все стає набагато цікавіше і відірватися від читання вже неможливо.
✨ Авторка знову повторила свій трюк із першої (прочитаної в неї) книги, коли фінал нічого не вирішує, не стає фіналом історії як такої, та і взагалі не несе покарання винним та справедливість невинним. Тому в кінці книга знову починає бісити, але це в цілому нормально її закільцьовує: почали з бісячого, бісячим і завершили.
✨ Щодо вже згаданого абьюзу, то ця тема пропрацьована гарно і реально може допомогти дещо побачити в реальному житті, якщо у вас — не дай боже — не ідеальні стосунки. А ще тут можна поговорити про упередження та сексизм, печерні стереотипи, нав'язливу поведінку та важливість бути уважними до людей навколо, про вміння відповідати за свої вчинки, наскільки страшно це б не було.
💀 Мені сподобалося, гарний вибір на клуб, до речі, дуже жалкую, що Vivat в Києві узяли читати не цей роман.
Суцільне #Дафа_радить