Я не поставила цій книзі нуль, просто тому, що мені шкода людей, які будь-яким чином дотичні до її появи на світ🥲 Але особисто мені важко знайти бодай пару причин, накинути їй пару балів(
Отже, за сюжетом у нас є Люсі та Джошуа, які працюють в одному видавництві, що утворилися після злиття двох різних компанії через кризу. Ці двоє абсолютно різні в своїх підходах до роботи та поглядах на життя, тому, звісно, стають "ворогами". А оскільки вони ще й змушенні працювати в одному кабінеті, а потім починають змагатися за одне підвищення, причин для ненависті стає ще більше.
І, здається, умови для написання класного любовного роману з тропами: роман на роботі та від ворогів до коханців, просто ідеальні. Але як же це було недолуго... Я не повірила у ненависть головних герої, а потім так само не повірила у їхню любов. Не було напруги, притаманній ворогам, бо з самого початку вони obsessed with each other. Поцілунок ні з того ні з сього? Будь ласка, він тут як тут. На одній сторінці: "у мене 101 причина його ненавидіти, він скалка у дупі, ми боремося за одне підвищення, він весь такий черствий і поганий", а на іншій: "я хочу з ним переспати, от тут і зараз, і мене нічого не цікавить". Giiirl... you alright?
Взагалі, робота головних героїв — це просто декорація та фон для їхнього роману. Ми майже нічого не знаємо про те, чим вони займаються. Це ж видавництво! Ніяких посилань на літературу, майже ні слова про те, що саме вони роблять, які книги видають, які в них погляди на різні твори! Згадую "Книголюбів" Емілі Генрі, як гарно там це обігрувалося. Та навіть в "Після" Анни Тодд (прости господи) і то була ця частина, адже герої вчилися на літературному (саме згадки якихось класичних творів у цьому романі змусили мене їх прочитати, коли я була підліткою). У цій же книзі авторка взагалі не подумала, як же можна цікаво інтегрувати літературу та розмови про неї між героями, що буквально працюють з книгами🫣
Щодо їхньої підготовки до презентації ідей для підвищення. Уявіть книгу в жанрі фентезі, у якій герої весь час готуються до якоїсь масштабної битви, а вкінці ви отримуєте: "Ми виграли, хоча битва ще навіть не почалася". Чи: "Я прокинулася на наступний день після битви. Ми виграли." Без будь-яких описів самої битви. От приблизно це і було в книзі "Мій коханий ворог". + сама підготовка до "битви" також описувалася криво, косо🤦🏻♀️
Ну, зрозуміло, сюжет мені не зайшов. Що ж там по стилю? Може авторка пише смачні описи, чи класні діалоги? Ні, і, на жаль, ні. Мені було важко читати, половину книжки я вже бігала очима, не вчитуючись. Це ж ромоком, мало б читатися швидко та легко, ні? Мені ж інколи доводилося вчитуватися, щоб зрозуміти, що взагалі відбувається, і про що мова. Не знаю, чи справа в оригіналі, чи в перекладі, але деякі слова мені були конче недоречними. От, наприклад, головний герой свариться з батьком і кричить: "Ти мені всеньке життя зіпсував!". Ну невже слова "всеньке" личить цьому реченню та контексту? Не знаю, може я доколупуюся, але в багатьох моментах мені був не зрозумілий вибір слів. + інколи оформлення скакало: пряма мова оформлюється через тире, а тут бац, і лапки, як в англійській🤷🏻♀️
І найсумніше: ця книга не викликала у мене ніяких емоцій окрім байдужості. Навіть злості не було, чи дратівливості. Вона була просто рівною для мене, я не відчувала нічого. Ні засміялася, певно ні разу, ні метеликів не було, геть нічого. І це сумно, це навіть гірше, аніж коли книга тебе бісить.
Отже, сильно не рекомендую😒 Є стільки крутіших ромкомів, вартих вашої уваги, що "Мій коханий ворог" відходить на задній план. До речі, на рахунок перекладу назви. Невдало. Але, як я розумію, переклад такий, бо у нас спочатку вийшов фільм. У фільмі, на скільки я пам'ятаю, оригінальна назва "The hating game" дійсно ніяк не обігрувалася. А у книзі це мало яке не яке значення, і воно було втрачене(