Родріґо Ґарсія

Я поки не прочитала так багато книга Ґабріеля Ґарсія Маркеса, але те, як він писав, його твори та мова – одразу ж вразили мене. Книга «Прощавайте, Ґабо і Мерседес» написана їхнім сином – Родріґо Ґарсія. На обкладинці зазначається, що вона про кохання між його батьками, але як на мене, вона більше про останні дні та хвилини його батька та матері, про спогади з їхнього життя та те, як вони вплинули на самого автора.

Незважаючи на маленький розмір книги, це історія про справді великого письменника, яка повинна бути прочитаною. Моментами, я навіть не усвідомлювала, яким видатним був Ґабріель Ґарсія Маркес, але на сторінках цієї книги ми бачимо, скільки людей захотіли попрощатися з ним, а серед них були не лише прихильники творчості, але й президенти декількох країн.

Автор також показує нам, як його мати, Мерседес Барча, пережила смерть коханого чоловіка. Це та любов й союз, які протрималися до його останнього дня й тривали близько шістдесяти років.

У книзі дуже багато цікавих думок, але я вирішила виділити наступні:

• Коли батькові було вісімдесят, я спитав, що він відчував.
— З висоти вісімдесяти років справді відкривається дивовижний краєвид. І кінець уже близько.
— Тобі страшно?
— Мені безмежно сумно.

• Певно, ліпше стриматися і залишитися скромним. Як-не-як, скромність – мій улюблений різновид марноти.Все ж таки з писанням майже завжди так: тема сама тебе обирає, а опір може виявитися марним.

• Вартісні знання ми, хай там як, засвоюємо вдома.

• Мій батько скаржився: у смерті його найбільше дратувало те, що це єдина деталь його життя, про яку він не зможе написати. Усе, що він пережив, побачив і подумав, потрапило у його книжки в художньому або зашифрованому вигляді.

• Коли помирає другий з батьків, ти ніби дивишся в телескоп на нічне небо й більше не знаходиш планету, яка там була завжди. Вона зникла, а заразом і її релігія, звичаї, неповторні звички і ритуали, великі й малі. Залишається відлуння.

🎧 La Llorona – Carmen Goett

«Коли батькові було вісімдесят, я спитав, що він відчував.

— З висоти вісімдесяти років справді відкривається дивовижний краєвид. І кінець уже близько.

— Тобі страшно?

— Мені безмежно сумно.

Коли пригадую ці миті, мене щиро розчулює його відвертість, особливо зважаючи на жорстокість запитань.»

Поставила не найвищу оцінку, бо підзаголовок не зовсім відповідає змісту. Ви не знайдете в книзі історію кохання, це спогади автора про останні дні його батька — одного з найвидатніших письменників ХХ століття.

Неможливо підготуватися до втрати, скільки б часу не було відведено. Іноді сумно, іноді смішно, іноді боляче. Рекомендую.