Прощавайте, Ґабо і Мерседес. Ґабріель Ґарсія Маркес і Мерседес Барча. Історія кохання у спогадах їхнього сина Маленька, але дуже насичена подіями та інформацією книжечка. Написана сином Ґабріеля Ґарсія Маркеса і Мерседес Барчі, Родріґо Ґарсія через деякий час після смерті письменника в 2014 році. В юності романи Маркеса справили на мене велике враження, тож не могла пропустити ці мемуари, де з дуже великою любов'ю, повагою та болем їх син ділиться останніми роками життя та хвороби батька, який втрачав пам'ять. Надруковані вони були вже після смерті обох батьків, доповнене фото з сімейного архіву. Книжка про те, що таке успіх, визнання, про сім'ю, кохання, прийняття життя у всіх його проявах, хороших і драматичних, веселих та трагічних. І хоча книжка про письменника, який жив і писав в іншу епоху на іншому континенті, але вона дуже актуальна для нас, бо нагадує, треба жити на повну кожну хвилину, яка у нас є, цінити сімейне спілкування, надавати один одному максимум підтримки, поки ми можемо це робити, бо життя дуже швидко минає, і ми можемо не встигнути зробити це вчасно, а потім шкодувати. Жаль, що книжка така мала за обсягом, кінематографічна (недарма писав її син-сценарист і режисер), бо я б почитала набагато довші спогади про їх сім'ю, життя, стосунки та творчість Маркеса.
Анонім
Я поки не прочитала так багато книга Ґабріеля Ґарсія Маркеса, але те, як він писав, його твори та мова – одразу ж вразили мене. Книга «Прощавайте, Ґабо і Мерседес» написана їхнім сином – Родріґо Ґарсія. На обкладинці зазначається, що вона про кохання між його батьками, але як на мене, вона більше про останні дні та хвилини його батька та матері, про спогади з їхнього життя та те, як вони вплинули на самого автора. Незважаючи на маленький розмір книги, це історія про справді великого письменника, яка повинна бути прочитаною. Моментами, я навіть не усвідомлювала, яким видатним був Ґабріель Ґарсія Маркес, але на сторінках цієї книги ми бачимо, скільки людей захотіли попрощатися з ним, а серед них були не лише прихильники творчості, але й президенти декількох країн. Автор також показує нам, як його мати, Мерседес Барча, пережила смерть коханого чоловіка. Це та любов й союз, які протрималися до його останнього дня й тривали близько шістдесяти років. У книзі дуже багато цікавих думок, але я вирішила виділити наступні: • Коли батькові було вісімдесят, я спитав, що він відчував. — З висоти вісімдесяти років справді відкривається дивовижний краєвид. І кінець уже близько. — Тобі страшно? — Мені безмежно сумно. • Певно, ліпше стриматися і залишитися скромним. Як-не-як, скромність – мій улюблений різновид марноти.Все ж таки з писанням майже завжди так: тема сама тебе обирає, а опір може виявитися марним. • Вартісні знання ми, хай там як, засвоюємо вдома. • Мій батько скаржився: у смерті його найбільше дратувало те, що це єдина деталь його життя, про яку він не зможе написати. Усе, що він пережив, побачив і подумав, потрапило у його книжки в художньому або зашифрованому вигляді. • Коли помирає другий з батьків, ти ніби дивишся в телескоп на нічне небо й більше не знаходиш планету, яка там була завжди. Вона зникла, а заразом і її релігія, звичаї, неповторні звички і ритуали, великі й малі. Залишається відлуння. 🎧 La Llorona – Carmen Goett
Анонім
«Коли батькові було вісімдесят, я спитав, що він відчував. — З висоти вісімдесяти років справді відкривається дивовижний краєвид. І кінець уже близько. — Тобі страшно? — Мені безмежно сумно. Коли пригадую ці миті, мене щиро розчулює його відвертість, особливо зважаючи на жорстокість запитань.» Поставила не найвищу оцінку, бо підзаголовок не зовсім відповідає змісту. Ви не знайдете в книзі історію кохання, це спогади автора про останні дні його батька — одного з найвидатніших письменників ХХ століття. Неможливо підготуватися до втрати, скільки б часу не було відведено. Іноді сумно, іноді смішно, іноді боляче. Рекомендую.
Анонім
Та отримуйте інфо про новинки й події в книгарнях
