Райлі Сейгер

Якщо Гілліан Флінн для мене королева трилерів, то Райлі Сейгер посів почесне місце короля. Мені дуже подобаються локації, які він обирає для своїх історій. На цей раз це американський літній табір і тут ви знайдете ту саму кіношну атмосферу як у таборах з фільмів Пастка для батьків, П'ятниця 13 або один з сезонів Американської історії жахів. Навіть, коли я думала, що все йде до розв'язки, яка мені не сподобається, я принаймні була задоволена всім, що відбувалося до. Але і розв'язка виявилась чудовою, саме те, що я чекаю від трилерів.

Коли я читала цей трилер, думала що він не вразить мене.
Але помилялась!

До кінця книги я складала різні теорії, та не змогла повністю відгадати розвʼязку. А слова персонажа на останніх сторінках перевернуло все з ніг на голову🤯
Однозначно раджу і вам помучити свій розум 😁
Читається спочатку важкувато, але книга точно здивує!

Це було вау
Так мною ще не маніпулювали🤣

В деякі моменти було моторошно читати, навіть відклала книгу до ранку, потім здивувалася з несподіваної розв'язки, а потім ще раз з нової розв'язки

Ця книга тепер в списку моїх улюблених ❤

Сюжет розгортається в таборі "Соловей", де загадково зникають 3 дівчинки і ніхто їх так і не зміг знайти за 15 років.
Розповідь ведеться від Емми — вона жила в одному будиночку зі зниклими дівчатами і після зникнення вона поліції розповіла не всю правду...
Почуття провини та постійні нагадування про цю трагічну подію супроводжують її все життя.
І тут трапляється дивна річ, через 15 років табір знову відкривають і запрошують її вже як викладача працювати там.
Емма планує все-таки дізнатися правду про зникнення подруг і їде в табір знову...

Книга дуже цікава, а фінал — просто збиває з ніг.
Якщо любите трилери/детективи — щиро рекомендую цю історію!

«Часом брехня — це щось більше від брехні. Часом це єдиний спосіб виграти.»

Зіграємо у «Дві правди і одна брехня»?

Раз. Книга читалась доволі швидко та захопливо.

Два. Через фінал я поставила оцінку вище.

Три. Я була в повному захваті від атмосфери та опису персонажів.

Третє — брехня. І ось чому.

Я вже давно заглядалась на цю книгу після прочитання «Останніх дівчат». Відгуки в соцмережах так і манили мене дібратися до неї якнайшвидше, адже це буквально «один із найкращих трилерів, які вони коли-небудь читали»! І в моєму випадку такі завищені очікування зіграли зі мною в злий жарт.

Почнемо з героїв. Як і у всіх подібних трилерах, ми маємо травмовану головну героїню, в якої немає особистого життя, адже вона буквально живе однією ситуацією. Ми нічого не знаємо про Емму як особистість. Хіба що те, що вона чудово малює і що у неї є друг-гей (і це ще одне кліше). Якщо в «Останніх дівчатах» в гг було більше захоплень, таких як ведення блогу, кулінарія, чоловік, ба-навіть її клептоманія про щось та й свідчить, то Емму буквально можна описати лише трьома характеристиками: дівчата, малювання, друг-гей.

Щодо атмосфери табору, то вона буквально не вчувалась. Гг поручили бути вожатою, а також проводити майстер-класи по малюванню. Та нам це показали один-єдиний раз. Далі Емма скатилась в типову «одержиму героїню, яка прагне розкрити справжній злочин». Ніяких тобі посиденьок біля каміну, ніякої тобі згуртованості… Ми маємо просто Емму, яка забиває на свої обовʼязки, аби віднайти зачіпки 15-річної давності.

До речі, щодо зачіпок. Через оповідь Емми ми розуміємо, що після трагедії пройшло аж 15 років, але поліція так нічого й не віднайшла. Але ж Емма у нас прошарена й працює краще слідства, тому майже відразу віднайшла доказ (ох же ж ця сліпа поліція🙄).

Читаючи все це, ви, мабуть, подумали, чому ж я поставила цій історії середній бал, а не значно нижчий? ТОМУ ЩО ФІНАЛ!.. Від нього я буквально розкрила рота і сиділа ще декілька хвилин у ступорі. Це було насправді доволі неочевидно і шокуюче.

Також я можу похвалити автора за його динамічність і лаконічність. Його романи читаються напрочуд швидко та захоплено.

Тож який я маю висновок: я збираюся продовжувати читати Райлі Сейґера, незважаючи на те, що ця історія мене розчарувала. Врешті, я отримала задоволення від прочитання, незважаючи на всі нюанси в сюжеті. «Останні дівчата» сподобались мені значно більше, та порівняно фінал саме цієї історії став для мене більш шокуючий.

Цей психологічний трилер майстерно грає з пам’яттю, брехнею та прихованими таємницями минулого. Головна героїня, Емма, – художниця, яка в дитинстві була свідком загадкового зникнення трьох дівчат у літньому таборі. Через роки вона повертається туди, щоб розкрити правду, але минуле не відпускає так легко.

Сюжет побудований навколо двох часових ліній – теперішнього і подій, що сталися багато років тому. Це додає історії напруги, а численні загадки й сюжетні повороти тримають у напрузі до останньої сторінки. Атмосфера табору в лісі чудово передана – вона викликає відчуття тривоги та ізольованості.

Героїня – неідеальна, з вадами і внутрішніми демонами, що робить її правдоподібною і викликає співчуття. Автор добре балансує між психологічним зануренням і динамічним сюжетом, створюючи ефект «не можу відірватися».

Для мене ця книга стала захопливим дослідженням теми спогадів і того, наскільки ми можемо довіряти власному розуму. Якщо вам подобаються напружені трилери з темним минулим, як-от «Зникла» Гілліан Флінн або «Дівчина у потягу» Поли Гоукінз, то ця історія вам точно сподобається!

Неоднозначне враження. Книга дуже цікаво читалася, складно було відірватися — ну ще одну сторіночку, ще одну, щоб наблизитися до розгадки таємниці. Плот твіст в розпал подій, коли ти така: Що?? Що взагалі відбувається? І...кінцівка, яка особисто мене розчарувала. Чомусь мотивація антигероя (навіть не знаю, як правильно назвати) виглядає для мене надуманою, занадто клішованою чи що. Плюс сюжетні лінії, коли речі через 15 років знаходяться в тих самих місцях, де й були; розслідування яке ведеться, м'яко кажучи дивно — викликає відчуття "мила". Але читається захопливо, для відпустки чудова книга!

Загалом дуже крутий психологічний трилер, який добре підійде для літних читань

Спочатку (перших сторінок 100) книга здавалася нудно, але потім, як гг закинули в центр подій, історія мене захопила.
Дуже сподобалася атмосфера табору, як раз через неї цю кригу дуже хотілося читати. Інтрига й напруга (та взагалі відчувалася шкірою) трималася до самого кінця

АЛЕ (далі спойлер)
момент з тим куди вдруге поділися дівчата ну настільки висмоктаний з пальця (в плані ну кууууди ж вониии зникли???). Наааааастільки було очевидно куди вони поділися, що я не розумію чому гг не сказала про те місце поліції (ну добре, припустимо - не хотіла розповідати про те,як вони на нього вийшли) й чому сама спочатку не пішла шукати їх там. За що й зняла бали загального враження, бо спочатку хотіла оцінити на 10

Придивлялася я довго до цієї книги, і це єдине про що я шкодую. Спочатку треба було трохи розкачатися, а потім як дійшла до літнього табору там не могла відірватися. Деякі повороти були не очікувані. А прочитавши всю книгу повернулася і перечитала заново щоденник Вів'єн, і коли знаєш розв'язку зовсім по іншому дивишся на його зміст.

Книга розповідає нам про Емму, яка переживши зникнення подруг 15 років тому, знову повертається в табір «Соловей», щоб нарешті віднайти відповіді, куди ж зникли дівчата. Та чи зможе це зробити наша головна героїня? Чи буде знову малювати картини і ховати дівчат в деревах?
Знайшовши підказки від Вівʼєн, Емма розуміє, що табір має свої таємниці. Вона береться до викриття страшних злочинів, але паралельно стається дещо. Сусідки по будинку зникають. І знову підозра падає на Емму. Та чи причетна до цього вона? Адже кожен, хто приїхав в табір може бути організатором зникнення. Чи знайдуть сусідок Емми?
І чому зникли дівчата 15 років тому?

Хочу сказати, що ця книга мені здалася трішки слабшою за «Останні дівчата», але вона вартує уваги. Було цікаво, моторошно, незрозуміло.

Також плюсом для мене стало те, що я не вгадала фінал книги і того, хто причетний до зникнень.
Однозначно раджу. Динамічний захопливий трилер з елементами жаху.

4,5/5

Книга розвивається трохи повільно, але від цього не стає менш цікавою.
Сюжет мене захопив з першої сторінки. Квінсі — дівчина, яка намагається жити нормальне життя. Вона має хлопця Джефа, веде кулінарний блог, трішки краде речі, бо бачить в них своє відображення та п‘є ксанакс, коли тривожно. Квінсі залучена підтримкою Купа, поліцейського, який врятував її життя. Він — її захист та броня. Минуле відійшло на останній план…Та чи все так добре насправді?

Життя перевертається тоді, коли першу з «останніх дівчат» - Лізу Мілнер знаходять мертвою за дивних обставин, а на порозі будинку Квінсі опиняється — Саманта Бойд. Та сама друга з «останніх дівчат», яка зникла, а тепер повернулася.
Сюжет закручується наскільки, що в Квінсі не стає вибору. Вона згадає, що ж відбулося тоді в Сосновому котеджі.
Згадане просто приголомшить її.
Хто така ця Саманта Бойд? Чому з‘явилася так раптово після смерті Лізи?
Винуватець кривавої різанини загинув чи вільно наповнює груди повітрям ?
Фінал книги — просто вогонь. Ви будете вражені, я обіцяю.

Заінтригувала?
Тоді раджу читати!

Моя оцінка: 5/5
Мені сподобалося.

Коли я взяла цю книгу в руки, здалося, що вона буде важкою, щось не йде, але дуже хочеться, так як гарних відгуків було багато. Перші сторінки тримали на відстані, ніби книга не пускала мене в свій світ. Здавалося, що історія цікава, але не моя. Проте все змінилося, коли сюжет почав розкриватися, а головна героїня щось знайшла. І ось саме тоді я відчула, як мене затягує в цю історію з головою.

Кожна глава розкривала те, що я навіть не уявляла.
І я не можу визначитись, скільки часу я буду памʼятати фінал. Здається , що довго. Це саме той момент, коли відкриваєш рот від шоку, а очі буквально «вилазять» на лоба. Це прям опис цього смайлика - 🤯. Я відчула себе ним.

Читаючи, я зрозуміла річ: іноді книги відкриваються не одразу. Їм потрібно дати час і шанс, щоб вони змогли показати, на що здатні. Як і самі люди. І теж саме вино 🍷. Як тут ідеться про героїню: «Кожен має свої секрети. Іноді вони тримають нас у полоні, а іноді - дають сили».

Фінал буквально виносить мозок 🤯 і дає зрозуміти, що ти ні на мить не пожалкував про те, що дозволив цій історії увійти у своє життя.