Райлі Сейгер

Книга із цікавим задумом та атмосферою літнього табору, яка обіцяла напружений трилер. Сподобалась ідея двох часових ліній та тема дитячих таємниць, що переслідують у дорослому житті.
Але реалізація, на мій погляд, виявилась не такою динамічною. Деякі моменти були передбачуваними, а героїня інколи діяла нелогічно. Фінал — сподобався.
Раджу тим, хто шукає легке, атмосферне читання без надмірного психологічного напруження.

Книгу порекомендували, як хороший трилер з неочікуваною кінцівкою. Я таке дуже люблю, хоча здебільшого ще на початку розумієш, чим закінчиться історія. На жаль, ця книга не стала виключенням. Звісно, я не все змогла передбачити. І дещо була розчарована в кінці. Та все одно роман (а я сприймала цю книгу саме як роман) варто прочитати. Але треба бути готовим до того, що початок ну дуже нудний. А точніше, перші десь 300-350 сторінок. Читаєш їх виключно заради цієї атмосфери лісу, тиші, спогадів. Потім сюжет різко набирає обертів і вже справді стає цікаво.
Для людей, що рідко читають детективи чи трилери, кінцівка буде справді неочікуваною і ефектною.

Для тих, хто полюбляє детективи та трилери історія слабенька

Не можу сказати, що вона сильно динамічна у подіях

Спочатку історія не дуже затягує, потім стає ліпше
Дочитала суто через те, що було цікаво, що ж саме сталось з дівчатами

Дуже легкий трилер. Майже одразу зрозуміла суть, але від цього читати не менш цікаво. Атмосфера, цікавий сетінг — сподобалися. Однозначно, рекомендую для якогось вечора, коли хочеться чогось легенького.

Книга "Востаннє, коли я збрехала" справляє сильне враження своєю майстерно закрученою інтригою та атмосферою постійної напруги. Сейґер вдало використовує флешбеки та розповідь від першої особи, щоб поступово розкривати фрагменти минулого та заплутувати читача. Головна героїня, Емма, викликає співчуття своєю травмою та наполегливістю у пошуках правди, хоча її дії часом можуть здаватися імпульсивними. Інші персонажі також добре прописані, кожен зі своїми секретами та можливими мотивами.

Щодо корисності книги, то вона навряд чи несе якусь глибоку мораль, чи практичні знання. Це перш за все захопливий психологічний трилер, який чудово підходить для тих, хто хоче відволіктися та поринути у складну детективну історію. Книга тримає в напрузі до останніх сторінок, змушуючи читача будувати власні теорії та сумніватися в усьому. Якщо ви цінуєте добре продумані сюжети з несподіваними поворотами, то ця книга точно не здасться вам згаяним часом.

"Востаннє, коли я збрехала" безперечно сподобається шанувальникам психологічних трилерів та детективів з елементами таємниці з минулого. Тим, хто любить історії про складні жіночі стосунки, травми дитинства та несподівані розгадки, ця книга також припаде до смаку. Якщо вам подобаються книги, які змушують вас постійно змінювати свою думку щодо того, хто є винним, і тримають у напрузі до самого фіналу, то ця історія точно вас зацікавить.

Друга книга цього автора, перша була «Востаннє, коли я збрехала» і вони дві просто нереальні 💔 Дівчата трішечки більше мені сподобалася🤭

Не могла відірватися, тому прийшлось дочитувати все одразу. Я дивуюсь кожен раз, як можна писати так книги?? Як можна так придумувати сюжет, а потім настільки неочікуваний фінал.

Це було афігенно!! Ох і трилери мені останнім часом попадаються, ну прямо в серденько.

Дуже і дуже атмосферний трилер із численними твістами, герої описані ідеально. Не було мені нудно, навіть, не на хвилинку. Кожна глава закінчувалася, так, що треба було бігти читати наступну.

Я підозрювала всіх! Але, звісно, мої підозри не підтвердились. Автор знає, як тримати напругу до самого кінця, і в кінці не дає нам розслабитися.

Головна героїня мене не бісила, таке буває рідко, але тут вона зламана людина, яка пережила пекло, її дії неможливо судити.

Якщо любите психологічні трилери — щиро моя рекомендація

Цей трилер — справжня знахідка для любителів полоскотати собі нерви. Книга майстерно поєднує елементи класичного трилера з дрібкою слешера. Сюжет тримає в напрузі до останньої сторінки. Фінал майже неможливо передбачити. Рекомендую!) Читається на одному диханні. Моя оцінка 8 з 10

Якщо Гілліан Флінн для мене королева трилерів, то Райлі Сейгер посів почесне місце короля. Мені дуже подобаються локації, які він обирає для своїх історій. На цей раз це американський літній табір і тут ви знайдете ту саму кіношну атмосферу як у таборах з фільмів Пастка для батьків, П'ятниця 13 або один з сезонів Американської історії жахів. Навіть, коли я думала, що все йде до розв'язки, яка мені не сподобається, я принаймні була задоволена всім, що відбувалося до. Але і розв'язка виявилась чудовою, саме те, що я чекаю від трилерів.

Коли я читала цей трилер, думала що він не вразить мене.
Але помилялась!

До кінця книги я складала різні теорії, та не змогла повністю відгадати розвʼязку. А слова персонажа на останніх сторінках перевернуло все з ніг на голову🤯
Однозначно раджу і вам помучити свій розум 😁
Читається спочатку важкувато, але книга точно здивує!

Це було вау
Так мною ще не маніпулювали🤣

В деякі моменти було моторошно читати, навіть відклала книгу до ранку, потім здивувалася з несподіваної розв'язки, а потім ще раз з нової розв'язки

Ця книга тепер в списку моїх улюблених ❤

Сюжет розгортається в таборі "Соловей", де загадково зникають 3 дівчинки і ніхто їх так і не зміг знайти за 15 років.
Розповідь ведеться від Емми — вона жила в одному будиночку зі зниклими дівчатами і після зникнення вона поліції розповіла не всю правду...
Почуття провини та постійні нагадування про цю трагічну подію супроводжують її все життя.
І тут трапляється дивна річ, через 15 років табір знову відкривають і запрошують її вже як викладача працювати там.
Емма планує все-таки дізнатися правду про зникнення подруг і їде в табір знову...

Книга дуже цікава, а фінал — просто збиває з ніг.
Якщо любите трилери/детективи — щиро рекомендую цю історію!

«Часом брехня — це щось більше від брехні. Часом це єдиний спосіб виграти.»

Зіграємо у «Дві правди і одна брехня»?

Раз. Книга читалась доволі швидко та захопливо.

Два. Через фінал я поставила оцінку вище.

Три. Я була в повному захваті від атмосфери та опису персонажів.

Третє — брехня. І ось чому.

Я вже давно заглядалась на цю книгу після прочитання «Останніх дівчат». Відгуки в соцмережах так і манили мене дібратися до неї якнайшвидше, адже це буквально «один із найкращих трилерів, які вони коли-небудь читали»! І в моєму випадку такі завищені очікування зіграли зі мною в злий жарт.

Почнемо з героїв. Як і у всіх подібних трилерах, ми маємо травмовану головну героїню, в якої немає особистого життя, адже вона буквально живе однією ситуацією. Ми нічого не знаємо про Емму як особистість. Хіба що те, що вона чудово малює і що у неї є друг-гей (і це ще одне кліше). Якщо в «Останніх дівчатах» в гг було більше захоплень, таких як ведення блогу, кулінарія, чоловік, ба-навіть її клептоманія про щось та й свідчить, то Емму буквально можна описати лише трьома характеристиками: дівчата, малювання, друг-гей.

Щодо атмосфери табору, то вона буквально не вчувалась. Гг поручили бути вожатою, а також проводити майстер-класи по малюванню. Та нам це показали один-єдиний раз. Далі Емма скатилась в типову «одержиму героїню, яка прагне розкрити справжній злочин». Ніяких тобі посиденьок біля каміну, ніякої тобі згуртованості… Ми маємо просто Емму, яка забиває на свої обовʼязки, аби віднайти зачіпки 15-річної давності.

До речі, щодо зачіпок. Через оповідь Емми ми розуміємо, що після трагедії пройшло аж 15 років, але поліція так нічого й не віднайшла. Але ж Емма у нас прошарена й працює краще слідства, тому майже відразу віднайшла доказ (ох же ж ця сліпа поліція🙄).

Читаючи все це, ви, мабуть, подумали, чому ж я поставила цій історії середній бал, а не значно нижчий? ТОМУ ЩО ФІНАЛ!.. Від нього я буквально розкрила рота і сиділа ще декілька хвилин у ступорі. Це було насправді доволі неочевидно і шокуюче.

Також я можу похвалити автора за його динамічність і лаконічність. Його романи читаються напрочуд швидко та захоплено.

Тож який я маю висновок: я збираюся продовжувати читати Райлі Сейґера, незважаючи на те, що ця історія мене розчарувала. Врешті, я отримала задоволення від прочитання, незважаючи на всі нюанси в сюжеті. «Останні дівчата» сподобались мені значно більше, та порівняно фінал саме цієї історії став для мене більш шокуючий.