Патрік Несс

Тодд, і його громада, переселенці-колонізатори, котрі нарешті знайшли планету яка підходить для життя, і все прекрасно окрім одного факта: шум.Щось тут впливає на живих істот і їхні думки чути всім. Ну як всім. Жінки от можуть чути всіх, а чоловіки лише чоловіків. Але жінки всі давно вимерли від вірусу.

Та незабаром Тодду доведеться тікати з дому і звичного місця. Бо «не все так однозначно»

До цього читала книгу давно, і встигла трохи підзабути все, окрім основи сюжету. Тому читання було не менш цікаве ніж вперше.

Мені дуже імпонує мова Несса і те, як його книги переклали зберігаючи посил.

До речі, про підліткову літературу... тут, швидше, не мінус, а просто констатація факту. Книга написана найпростішою мовою, для повноти залучення допущені помилки в словах, для того, щоб показати, що наш ГГ неосвічений хлопчик. Ну і стиль обраний відповідний – від першої особи: я йду, я стою, я дивлюся, я їм …тощо.

Сюжет динамічний, наповнений переслідуваннями, бійками, причому дуже кривавими і докладними. Персонажі часто перебувають на межі смерті.
Чимало сумних моментів, пов’язаних із втратами близьких людей, з розгубленістю, пошуком себе у цьому світі та свого призначення.
В цілому, все на кшталт підліткових книг, де головні герої шукають надію та борються за свободу та щастя.

Мушу попередити, що тут достатньо буде питань у читача, які поки залишаться без відповіді. Починаючи від мотивації антагоністів (яка ну дуже примітивна) закінчуючи не логічною в поведінці гг (ну він дитина, яка має стати чоловіком під час просування історії) Але на це і є ще дві частини.

Фінал зроблений абсолютно неочікувано і геніально лишивши дуже міцний гачок для бажання читати далі.

Друга частина розповідає про два табори сил: «Запитання» - міністерство режиму, і «Відповідь» - табір котрий бореться з режимом. І наші персонажі вимушені розділитися в різні табори, в силу обставин.

Та вони наче і тягнуться одне до одного, та на шляху стоять різні перепони.

Друга частина менш динамічна ніж перша. Тут багато роздумів і адаптації.

Основою історії стає політична боротьба за владу.

Мабуть, найсильніша лінія книги - це маніпуляції зі свідомістю не дуже розумних і сильних духом людей. Причому цими маніпуляціями не соромляться багаторазово скористатися обидві сторони конфлікту.
Давно мені за підсумком не було так шкода героїв (хоча в процесі може і не дуже), вони не винні в тому, що вони такі молоді і недосвідчені, а Тодд ще й не вчився.

Здавалося б, після першої частини піднімати градус жорстокості вже нікуди, але автор успішно впорався. Катування, фізичні та психологічні, приниження, знущання, зради - все це накручується в такий тугий ком розпачу та безнадії, що в позитивний результат не особливо й віриться. Так, це більш реалістично, ніж «два закохані підлітки рятують весь світ силою свого кохання», але в той же час дивно якось від цього.

Що до мови. Як і в першій книзі тут збережені всі «шо» і «тамушо» що теж реалістично.Мені це сподобалось з призми того, що не було часу Тодду навчитися інакше.

Фінал. Тут автор безжально закинув такий гачок, що не почати одразу третю книгу було неможливо. І хоч я здогадувалась про... деякі речі.., все ж був момент коли я така «аж ти ж падло».

У підсумку закажу що ця частина мені сподобалась на йоту більше ніж перша. Вона доросліша і жорстокіша. Місцями надто реалістична.

Тож невдовзі розповім і про заключну…

Настала війна. Окрім двох «таборів» сил, котрі відомі з другої книги, зʼявляється третя сторона. Спéкли. Аборигени, які заселяють планету.
Тож тепер велика війна на знищення, де має лишитися лише один табір. Лише один голос.
Найцікавіша з трьох книг.

Мені було дуже цікаво: як закінчить таку широку історію автор, і чи впорається з цим так, щоб не злити?
Впорався.

Тут розділи вже йдуть від 3 осіб, що дуже круто.
Було цікаво читати від імені спекла, автору вдалося показати, що вони не люди, і ти відчуваєш, що вони відрізняються від нас. Загалом, добре, що спеклів розкрили побільше, показали їх мотиви та переживання. Вони виглядають тут живими, справжніми, трохи лякаючими, не схожими на нас.

Так само відчувається, що герої подорослішали. Всі персонажі розкриті, вони не картонні, що дозволяє їх відчувати, комусь співпереживати, когось хотілося прибити.( на приклад у мене чергувалось бажання вбити то Койл то мера)

Ця книга, ще раз, яскраво демонструє те, що війна робить з людей монстрів.

Як змінюється свідомість під впливом подій.

Про те як найдобріші мусять насичуватися жорстокістю щоб вижити.

Про те, як найзліші мають бекграунд, який мав би пояснити їх дії на насправді не виправдовує їх.

Фінал. Тодд. Неочікувано, захоплююче.

У підсумку хочу сказати, що вся трилогія в цілому просто дивовижна. І хоч вона наче і розрахована на підлітків, в ній просто неймовірно багато жорстокості і моралі котра не всім дорослим по плечу.

Щиро рекомендую цю трилогію і інші книги Несса.

p.s. Третя частина у нас видавалась вже під час повномасштабного вторгнення.На початку є сторінка, «від автора»,де він висловлює підтримку і захоплення українцями.Це дуже приємно)

- Не відпускай ножа, Тодде!

"Ніж, якого не відпустиш" - захоплива підліткова фентезі історія. Для таких старших підлітків.

Уявіть собі світ, де люди можуть читати думки одне одного. Уже від цього факту мені особисто стає моторошно. Яка тут приватність? А тепер додайте до цього, що події відбуваються на іншій планеті, а мер містечка повністю собі диктатор. Чи є шанс зберегти таємницю, коли Шум у твоїй голові може читати все місто? О, забула сказати. Місто, Прентісстаун (вгадайте з першого разу, на чию честь його назвали), населяють виключно чоловіки. Тодд стане чоловіком дуже скоро, але поки що він хлопчак. А де поділися всі жінки, спитаєте ви? Отут я скажу - читайте!

Це буде історія виживання, втечі і дорослішання. Історія пізнання себе і світу навколо. Дуже небезпечна історія, і не обійдеться без жахливих втрат. Але це лише перша частина, а я дуже вірю у щасливі фінали, тому скоро візьмуся за другу.

Тодд не лишить вас байдужими. Це герой, за якого хочеться вболівати. А іноді й труснути добряче: гей, що ти твориш? (Знаю-знаю, з дітьми так не можна). Хоча що чекати від дитини з таким вихованням?!

Отож: далека планета, а люди отакі самі падлюки бувають, як і тут. А, може, і гірші: спробуй себе стримати, коли бачиш себе царем і богом всієї планети. А варто було ю і стриматися, та що вже тут вгадувати - про всі наслідки читайте у продовженні.

Так, мова. Книжка написана...ммм... суржиком? Ні. Щось у стилі початку "Квітів Елджернона". А що ви хотіли, після такого виховання? Грамотності? Пхе. Переклад Остапа Українця дуже шикарний, і колоритний, і взагалі - цукерочка. Після перших розділів я звикла, і око вже так не зупинялося на цих словах.

І великий плюс оформленню. Самі подивіться. Там ще корінець чорного кольору.

Одним словом: рекомендую, якщо хочеться відволіктися від проблем нашої дурної планети на проблеми іншої.

Перша частина мені сподобалась, але — хіба то можливо витримати? — скільки ж тут намішано подій!

Тільки звикаєш до одного плину подій, а потім все летить коту під хвіст, і герої знову кудись ідуть-бредуть-тікають.

Антиутопічний характер цього роману схиляє моє враження до позитивного, бо /якщо давно мене читаєте/, знаєте, що я обожнюю антиутопії і дивні світи.

Тут теж дивний світ, ви тільки уявіть! Люди колонізували нову планету, а на ній — небачений вірус. Думки ВСІХ чоловіків стали доступними для всіх. А от думки жінок залишились закритими, як голова Белли для Едварда в "Сутінках"
.
Розкручуються події за стандартним шаблоном: закрите суспільство, #нетакий герой, таємниці, втеча, знову таємниці, знову втеча. Під кінець я втомилась тікати, але події захоплюють подих, цього в книги не відняти.

Спершу книгу сприймаєш як дитячу, потім трохи міняєш позицію: не все так просто. Але певна карикатурність у поведінці героїв зберігається до кінця, що дещо підпсувало враження.

Під кінець серце завмирає, особливо та історія з собакою😭
Оце було неочікувано і несправедливо!

Чи буду я читати продовження?

Не впевнена.
Патрік Несс для мене дивний автор.
Його "Голос монстра" лишив подібне враження: нуууу, було цікаво, місцями захопливо, але післясмак такий специфічний, що хочеться почати читати щось наступне, щоб не думати:
а нащо я це прочитала?