Перша книга з трилогії «Ходячий хаос». Події відбуваються на іншій планеті, яку люди колонізували, в пошуках кращого життя. Як тільки люди прибули на цю планету, вони захворіли на невідому хворобу, внаслідок якої всі жінки вимерли, а думки чоловіків тепер чути всім. Думок у чоловіків так багато, що всі вони зливаються в шум. І от цей шум тепер присутній скрізь. Головному герою, Тодду, 12 років. Коли йому виповниться 13, він стане дорослим чоловіком. За місяць до свого тринадцятиріччя Тодд випадково знаходить місце де шум відсутній. З цього моменту його життя кардинально змінюється, адже насправді все не так, як він до цього вважав. По сюжету оповідь ведеться від імені головного героя, навіть граматика в тексті відповідна. Але проблеми, з якими стикається головний герой і те, як він їх вирішує, далеко не відповідають тринадцятирічному хлопцю. Вважаю, що тут автор не допрацював, а це мінус. В цілому, книга сподобалася. Читається легко, сюжет цікавий, фінал, хоч і передбачуваний, але інтригуючий. Продовження буду читати.

Цікавий концепт світу, декілька яскравих героїв, здорові думки та гарні підказки підліткам, яких булять за інакшість (будь-яку), але дуже, дуже дитяча розв'язка. ? Сара Дьюгерст народжена в "неприйнятному" шлюбі — її батько білий, а покійна мати була темношкіра. Зрозуміло, що єдиний її друг на цьому світі — "сраний япошка, яких ми тільки що перемогли, ну то й що, що навіть його батьки народилися вже в США, це нічого не міняє в тому, що він вузькоглазий, що забирає роботу чесних білих хлопців". Велкам, як то кажуть, у демократичні США 50-х! ? Так було доти, поки батько Сари не наймає дракона для розчистки полів, аби врятувати ферму. Да, забула вам сказати — це інший світ, де дракони співіснують поруч із людьми і навіть не жруть їх (ну хіба що у крайньому випадку). ? Дракон Казимир виявився блакитним, однооким та досить миршавим (дрібнота на 60 тонн), а ще дуже, дуже саркастичним (попри свої немовлятські 200 років) та допитливим. А ще він дракон-теолог і намагається попередити справдження пророцтва, що пророкує кінець світу. ? Як ви розумієте, Сара — один з ключових елементів пророцтва, саме тому Казимир й найнявся до її батька гарувати на полях, а по ночам рятувати Сару та її друга Джейсона Інаґаву від довбаного расиста, садиста та ґвалтівника помічника шерифа, та від вбивці, який йде по Сару. ?? Далі буде купа пригод, смертей, переходів між світами та дуже, дуже ніжна історія кохання двох хлопців, одного з яких у машину для вбивства виховала секта, що поклоняється драконам (хоча й тим пофігу). ? Ну і дитяча розв'язка. Реально, на сцені залучення армії до протистояння Богині драконів я набила собі синця фейспалмами, бо якось миттю віковий ценз сповз з впевнених 15+ до 9+ рочків. ? Але хочу сказати, що мені насправді сподобалося (після жуйки Овена Міні взагалі стало подихом свіжого морського повітря), і це реально page turner, від якого годі відірватися. #Дафа_радить, якщо хочеться пригод, драконів, дрібки кохання і справедливості хоча б десь.

Це історія, яка починається тихо, майже як сімейна драма, а потім стрімко перетворюється на масштабне, багаторівневе фентезі з драконами, альтернативними реальностями й небезпечними пророкуваннями. І так, усе це разом працює просто блискуче? У центрі сюжету — Сара, дівчина з непростою долею в часи расової напруги 1950-х. Вона сильна, стримана, спостережлива, — з тих героїнь, які не роблять гучних заяв, але викликають глибоку повагу. Її зустріч із драконом Казимиром стає не лише переломним моментом у сюжеті, а й символом розширення світогляду. Їхня взаємодія — це не просто "людина й магічна істота", а діалог про довіру, розуміння, про те, що світ не завжди чорно-білий. Та один із найскладніших і суперечливих персонажів для мене — Малкольм. Молодий хлопець, фанатично віруючий у пророкування та свою «обраність». Він — не типовий антагоніст, а радше трагічна постать. Його щира, але викривлена віра штовхає його на темний шлях. Він хоче чинити правильно — у своєму розумінні. І саме це робить його небезпечним. Його сцени напружені, а взаємодія з іншими — особливо з Нельсоном — тримає в постійній тривозі: де межа між вірою і фанатизмом? Сюжет розвивається стрімко, з численними поворотами, глибокими моральними виборами та майже кінематографічною динамікою. Паралельні світи, змови, магія, релігійний фанатизм і, як завжди у Несса, — щемка людяність. Світобудова — це досконале поєднання історичної реальності США 50-х років й фантастичного виміру. Дракони тут не просто декорація, а частина філософії та структури світу. Ізолювання, расизм, сліпа віра й обрана роль — усе це подано через персонажів, які не лише символи, а немов живі люди, зі своїми вадами, болем і вибором. Несс майстерно виписав навіть другорядних персонажів. І ця реалістичність у фантастичному сетингу — справжній талант. «Палай» — це книга, яка повільно розгорається, але запалює в читачеві і роздуми, і емоції. Я залишилася не те що задоволена, а буквально в захваті. Тож дуже наполегливо раджу до прочитання?

▫️«Але ніж - то не штука, не? Це виор, це то шо ти робиш. Ніж каже так або ні, ріжеш чи ні, помирає чи ні. Ніж переймає рішення з твоїх рук, і виводить його у світ, і воно більше не вертається» Тодд Гʼюїтт от-от має стати чоловіком. Так, він останній хлопчик у Прентісстауні, де мешкають одні чоловіки… Жінок в цьому місці забрав містичний вірус Шум. Через нього всі чоловіки чують думки одне одного.. Та все раптово змінюється, коли Тодд зіштовхується з загадковою дівчинкою. Після цієї зустрічі хлопець починає здогадуватись, що все те, що йому казали до цього, не обовʼязково є правдою ? ▫️«Ненависть — це ключ. Ненависть — рушій. Ненависть - вогонь, котрий очищає вояка. Вояк мусить ненавидіти» Химерна та містична атмосфера супроводжує читача увесь сюжет. Разом з Тоддом хочеться зрозуміти, що ж таки справді відбувається в цьому світі та що воно таке той Шум ? Одночасно, історія досить жорстока, що додає тривожності до всіх пригод Тодда та його нової подруги ? Загалом, якщо вважати, що я мало читаю книг такого жанру, то мені було цікаво читати і відкривати таємниці, які мене, часом, навіть шокували ?

Тодд, і його громада, переселенці-колонізатори, котрі нарешті знайшли планету яка підходить для життя, і все прекрасно окрім одного факта: шум.Щось тут впливає на живих істот і їхні думки чути всім. Ну як всім. Жінки от можуть чути всіх, а чоловіки лише чоловіків. Але жінки всі давно вимерли від вірусу. Та незабаром Тодду доведеться тікати з дому і звичного місця. Бо «не все так однозначно» До цього читала книгу давно, і встигла трохи підзабути все, окрім основи сюжету. Тому читання було не менш цікаве ніж вперше. Мені дуже імпонує мова Несса і те, як його книги переклали зберігаючи посил. До речі, про підліткову літературу... тут, швидше, не мінус, а просто констатація факту. Книга написана найпростішою мовою, для повноти залучення допущені помилки в словах, для того, щоб показати, що наш ГГ неосвічений хлопчик. Ну і стиль обраний відповідний – від першої особи: я йду, я стою, я дивлюся, я їм …тощо. Сюжет динамічний, наповнений переслідуваннями, бійками, причому дуже кривавими і докладними. Персонажі часто перебувають на межі смерті. Чимало сумних моментів, пов’язаних із втратами близьких людей, з розгубленістю, пошуком себе у цьому світі та свого призначення. В цілому, все на кшталт підліткових книг, де головні герої шукають надію та борються за свободу та щастя. Мушу попередити, що тут достатньо буде питань у читача, які поки залишаться без відповіді. Починаючи від мотивації антагоністів (яка ну дуже примітивна) закінчуючи не логічною в поведінці гг (ну він дитина, яка має стати чоловіком під час просування історії) Але на це і є ще дві частини. Фінал зроблений абсолютно неочікувано і геніально лишивши дуже міцний гачок для бажання читати далі.

Друга частина розповідає про два табори сил: «Запитання» - міністерство режиму, і «Відповідь» - табір котрий бореться з режимом. І наші персонажі вимушені розділитися в різні табори, в силу обставин. Та вони наче і тягнуться одне до одного, та на шляху стоять різні перепони. Друга частина менш динамічна ніж перша. Тут багато роздумів і адаптації. Основою історії стає політична боротьба за владу. Мабуть, найсильніша лінія книги - це маніпуляції зі свідомістю не дуже розумних і сильних духом людей. Причому цими маніпуляціями не соромляться багаторазово скористатися обидві сторони конфлікту. Давно мені за підсумком не було так шкода героїв (хоча в процесі може і не дуже), вони не винні в тому, що вони такі молоді і недосвідчені, а Тодд ще й не вчився. Здавалося б, після першої частини піднімати градус жорстокості вже нікуди, але автор успішно впорався. Катування, фізичні та психологічні, приниження, знущання, зради - все це накручується в такий тугий ком розпачу та безнадії, що в позитивний результат не особливо й віриться. Так, це більш реалістично, ніж «два закохані підлітки рятують весь світ силою свого кохання», але в той же час дивно якось від цього. Що до мови. Як і в першій книзі тут збережені всі «шо» і «тамушо» що теж реалістично.Мені це сподобалось з призми того, що не було часу Тодду навчитися інакше. Фінал. Тут автор безжально закинув такий гачок, що не почати одразу третю книгу було неможливо. І хоч я здогадувалась про... деякі речі.., все ж був момент коли я така «аж ти ж падло». У підсумку закажу що ця частина мені сподобалась на йоту більше ніж перша. Вона доросліша і жорстокіша. Місцями надто реалістична. Тож невдовзі розповім і про заключну…

Настала війна. Окрім двох «таборів» сил, котрі відомі з другої книги, зʼявляється третя сторона. Спéкли. Аборигени, які заселяють планету. Тож тепер велика війна на знищення, де має лишитися лише один табір. Лише один голос. Найцікавіша з трьох книг. Мені було дуже цікаво: як закінчить таку широку історію автор, і чи впорається з цим так, щоб не злити? Впорався. Тут розділи вже йдуть від 3 осіб, що дуже круто. Було цікаво читати від імені спекла, автору вдалося показати, що вони не люди, і ти відчуваєш, що вони відрізняються від нас. Загалом, добре, що спеклів розкрили побільше, показали їх мотиви та переживання. Вони виглядають тут живими, справжніми, трохи лякаючими, не схожими на нас. Так само відчувається, що герої подорослішали. Всі персонажі розкриті, вони не картонні, що дозволяє їх відчувати, комусь співпереживати, когось хотілося прибити.( на приклад у мене чергувалось бажання вбити то Койл то мера) Ця книга, ще раз, яскраво демонструє те, що війна робить з людей монстрів. Як змінюється свідомість під впливом подій. Про те як найдобріші мусять насичуватися жорстокістю щоб вижити. Про те, як найзліші мають бекграунд, який мав би пояснити їх дії на насправді не виправдовує їх. Фінал. Тодд. Неочікувано, захоплююче. У підсумку хочу сказати, що вся трилогія в цілому просто дивовижна. І хоч вона наче і розрахована на підлітків, в ній просто неймовірно багато жорстокості і моралі котра не всім дорослим по плечу. Щиро рекомендую цю трилогію і інші книги Несса. p.s. Третя частина у нас видавалась вже під час повномасштабного вторгнення.На початку є сторінка, «від автора»,де він висловлює підтримку і захоплення українцями.Це дуже приємно)

- Не відпускай ножа, Тодде! "Ніж, якого не відпустиш" - захоплива підліткова фентезі історія. Для таких старших підлітків. Уявіть собі світ, де люди можуть читати думки одне одного. Уже від цього факту мені особисто стає моторошно. Яка тут приватність? А тепер додайте до цього, що події відбуваються на іншій планеті, а мер містечка повністю собі диктатор. Чи є шанс зберегти таємницю, коли Шум у твоїй голові може читати все місто? О, забула сказати. Місто, Прентісстаун (вгадайте з першого разу, на чию честь його назвали), населяють виключно чоловіки. Тодд стане чоловіком дуже скоро, але поки що він хлопчак. А де поділися всі жінки, спитаєте ви? Отут я скажу - читайте! Це буде історія виживання, втечі і дорослішання. Історія пізнання себе і світу навколо. Дуже небезпечна історія, і не обійдеться без жахливих втрат. Але це лише перша частина, а я дуже вірю у щасливі фінали, тому скоро візьмуся за другу. Тодд не лишить вас байдужими. Це герой, за якого хочеться вболівати. А іноді й труснути добряче: гей, що ти твориш? (Знаю-знаю, з дітьми так не можна). Хоча що чекати від дитини з таким вихованням?! Отож: далека планета, а люди отакі самі падлюки бувають, як і тут. А, може, і гірші: спробуй себе стримати, коли бачиш себе царем і богом всієї планети. А варто було ю і стриматися, та що вже тут вгадувати - про всі наслідки читайте у продовженні. Так, мова. Книжка написана...ммм... суржиком? Ні. Щось у стилі початку "Квітів Елджернона". А що ви хотіли, після такого виховання? Грамотності? Пхе. Переклад Остапа Українця дуже шикарний, і колоритний, і взагалі - цукерочка. Після перших розділів я звикла, і око вже так не зупинялося на цих словах. І великий плюс оформленню. Самі подивіться. Там ще корінець чорного кольору. Одним словом: рекомендую, якщо хочеться відволіктися від проблем нашої дурної планети на проблеми іншої.