Цей твір — справжня епопея українського життя XIX століття. Панас Мирний і Іван Білик показали долю народу крізь історію Чіпки Варениченка — людини, яка прагнула справедливості, але через соціальну нерівність, жорстокість і несправедливість суспільства стала на хибний шлях.
Мені сподобалося, що автори не лише зобразили особисту драму героя, а й відтворили широку картину життя селян, їхню тяжку працю, злидні та прагнення кращої долі. Роман змушує замислитися, як соціальні обставини можуть зламати навіть сильну особистість.
Анонім
Мені здається тяжко знайти людину , яка нічого не чула про цю книгу (як мінімум тому що вона була в програмі по укр.літ). Але беручи її перечитувати, я лиш приблизно памʼятала сюжет, хоча в школі 100% читала і навіть писала за ним твір.
Цікаво було помічати, як в процесі читання ти щось пригадуєш, а деякі речі ніби читаєш вперше). І хоч теми, що порушуються в цьому «романі з народного життя», не з легких (історичне підґрунтя: панство, закріпачення і козацтво; вплив різних подій на наші вибори і життєвий шлях; питання життя і смерті, правди та справедливості), але він точно вартий того, щоб бути перечитаним в дорослому віці.
#марафонкнигомам
Анонім
Протягом майже двадцяти років я чула від знайомих, що «Хіба ревуть воли, як ясла повні?» — це приклад класичної української літератури, яка лише відбиває охоту її вивчати. Мовляв, і твір надто драматичний, і часи інші, і тема не актуальна та й проблеми вже не ті.
Вперше я прочитала цей роман влітку перед 10 класом. Зараз, вдруге — у форматі аудіокниги. І знову залишилася в захваті.
Панас Мирний — один із моїх улюблених українських письменників. Він майстерно пише соціально-психологічні романи (роман «Повія» ще одна моя велика літературна любов), розкриваючи внутрішній світ героїв: їхні страхи, мрії, внутрішню боротьбу, поневіряння, психологію поведінки. Саме ця уважність до душевного стану персонажів робить твори Панаса Мирного такими живими й щирими.
До того ж, теми, які підіймаються у «Хіба ревуть воли…», досі не втратили своєї актуальності. Земля як цінність і як символ — ключова у цьому романі, як і в багатьох інших творах української класики: «Земля» Ольги Кобилянської, «Камінний хрест» Василя Стефаника тощо. Земля є важливим атрибутом і сучасного життя, особливо в селі. Моя прабабуся навіть у 92 роки засаджувала невеличкий клаптик городу не тому, що мусила, а тому що могла і хотіла.
Коли в Чіпки відібрали землю, її повернення залежало не від справедливого рішення суду, а від хабара у 50 карбованців. Хіба це не перегукується з темами корупції та безправ’я, які ми спостерігаємо і сьогодні?
Втративши землю, Чіпка втратив віру в майбутнє та мотивацію працювати далі. Слідом зʼявились погана компанія, згубні звички (алкоголізм), маргінальна поведінка (крадіжки, розбої). Чи є такий моральний занепад особистості новим для сучасного суспільства? Навряд чи.
Цей роман — це не пережиток минулого, і не просто трагічна історія однієї людини. Це багатошарове полотно, у якому переплітаються соціальні, моральні та психологічні теми. Панас Мирний показує, як особистість формується під впливом (а інколи й під тиском) обставин, як система здатна ламати навіть найкращі наміри, і як важко зберегти людяність та порядність у світі, повному несправедливості.
«Хіба ревуть воли…» — твір, який не варто оминати, лише тому що він «класичний» чи «застарілий». Його емоційна глибина та актуальність тем роблять його важливим і сьогодні. Пора подивитися на українську класику без упереджень, адже це не нудна «література про селян» — це література про людину.
Анонім
Котолог
