Мене підкупив опис книги на сайті: історія про зникнення молодого хлопця під час окупації міста. Схожий сюжетний мотив уже траплявся мені у Романа Буданова в "Стаханівському русі", але там він був лише частиною передісторії головного героя. Уже тоді ця тема мене дуже вразила, і я подумала, що вона заслуговує на глибше й самостійніше осмислення. Тож рада, що авторам вдалося зробити її основою та помістити в доволі незвичний для неї формат - детективну історію про серійного маніяка. Як і в житті немає чіткого поділу на чорне і біле, так і роман складається з кількох сюжетних ліній, які поступово переплітаються, часом у неочікуваний спосіб. Для мене він порушує дві важливі теми. Перша - життя маленьких містечок, де пошук справедливості часто ускладнюють місцеві еліти й віддаленість від обласних центрів (привіт, Бузьків Сад). Друга - деокупація та доля людей, які пережили окупацію. Якщо про перше сучасна українська література говорить уже досить багато, то друга тема поки що залишається недостатньо осмисленою. Окремо хочу згадати головних героїв. Не знаю, чи був це свідомий задум авторів, але мені здалося, що за образом Віри Опанасенко стоїть Ольга Брильова, а за Данилом Кіпнісом - Арсеній Брильов. Не знаю, наскільки це справді так, але під час читання ця паралель здавалася мені очевидною. Також сподобалося, що однією з центральних постатей стала сильна жіноча персонажка. У моєму читацькому досвіді українських детективів цю роль частіше відводять чоловікам, тож такий вибір виглядав приємним винятком. Загалом обидва головні герої прописані переконливо, без відчуття "картонності". Єдине, що трохи вибивало мене з тексту, - окремі мемні жарти щодо опису дій Віри. Вони здалися мені не зовсім органічними, хоча, можливо, це було свідоме рішення авторів або я просто інакше сприйняла цей образ. Попри те, що дія відбувається у вигаданому містечку й у 2016 році, під час читання я не раз думала про те, що сьогодні багато таких міст уже понівечені війною. Однозначно рекомендую цю книжку всім, хто цікавиться історіями про схід України - болючими, сумними, але не позбавленими надії. Саме такою для мене стала й історія про лелеку.